Галина, Наталка та Веселка пустили собі кулі у скроні, але не здалися живими

«Господиня кляла Сталіна і казала, щоб хоч на місяць дати йому їсти такий хліб…»

Серед найбільш відомих повстанців Ратнівщини та Старовижівщини, які боролися за вільну Україну, був Калачук Степан Васильович із Замшан на псевдо Панас і Малюх. В архіві надрайонного провідника ОУН — ​Андрія Михалевича (Коса) зберігся його короткий життєпис.

В 1944 році, коли прибули большевики та почали мобілізовувати в ЧА, я рішив піти в УПА.

Автобіографія

Я, Калачук Степан Васильович — ​Панас, народився в місяці жовтні 1922 року в селі Замшанах Старовижівського (пізніше Ратнівського — ​Авт.) р-ну Волинської області.
В 1930 році пішов до школи в с. Замшанах, де скінчив 2 класи, після працював на господарці при батькові, яка складалася з 4,5 га землі загальної площі. За першої большевицької окупації працював у лісі штатним робітником-гонтярем та ходив на вечірній курс у школу. За німецької окупації працював так само в лісі робітником-лісорубом, а в 1943 році оженився. В 1944 році, коли прибули большевики та почали мобілізовувати в ЧА, я рішив піти в УПА. Спочатку був у сотні ком. Маяка, потім був у почоті ком. Віталія до місяця квітня 1945 р. …В серпні 1948 р. мене призначено пров. Косом керівником ОДГ (окрема диверсійна група — ​Авт.) Старовижівського району.
Слава Україні!
Дня 20.09.1948 р. /-/ 
Калачук Степан — ​Панас

Дружиною Калачука була рідна сестра Коса Марія — ​на псевдо Веселка, Ніна, на два роки молодша від чоловіка. Членом ОУН вона стала ще раніше за Степана, у 1942-му. Марія була невисокого зросту і мала непримітну зовнішність, але відзначалася сміливим і рішучим характером. Постійно виконуючи обов’язки зв’язкової, Веселка знала багатьох підпільників і легко орієнтувалася вночі на будь-якій місцевості. За законами підпільної боротьби Марія і Степан перебували окремо одне від одного і лише інколи могли зустрічатися.

Найбільше часу, з 1946-го по лютий 1948 року, Панас був у складі боївки кущового провідника ОУН Степана Михалевича, який мав псевдо Марко, а потім — ​Максим. В архівно-кримінальних справах є кілька згадок про участь цієї боївки у вбивствах радянських активістів. Щоб зрозуміти причини такої жорстокості, потрібно пригадати, в яких умовах українські повстанці вели боротьбу за вільну Україну, та яким було життя простих людей за сталінської влади. Поставки зерна часто призначали більші за весь зібраний урожай. А крім того, ще потрібно було платити грошові податки та «добровільні» позики.

У суспільно-політичному огляді надрайонного проводу ОУН за 1947 рік вказується, що в більшості сіл люди голодують, не маючи свого хліба та картоплі ще від Різдва Христового. Наприклад, у Столенських Смолярах «19.03. господиня спекла хліба, якого їсти було неможливо. Він був з гречаної полови, з домішкою жолуддя муки і маленька частинка муки з гороху. Господиня кляла на Сталіна і казала, щоб хоч на один місяць вчепити Сталіна до якогось дерева і дати оцей хліб їсти, а потім з його дерти паси на спині. А другий господар із сім’єю, що складається з 6 осіб, за цю зиму з’їли два метри (центнери — ​Авт.) дубового жолуддя. Діти покинули ходити до школи і пішли між люди чужих сіл, щоб вижебрати кусень хліба чи картоплі і т. п. Всі люди цих сіл дуже настроєні проти москалів».

Дуже важливу роль у гнобленні та грабунку селян відігравали місцеві радянські активісти, від яких було важко щось заховати. Тому повстанці їх попереджували, щоб вони менше вислужувалися перед комуністичною владою і краще ставилися до людей. І лише в разі невиконання цих вимог намагалися їх знищити.

150 солдатів із пошуковими собаками 7 днів прочісували ліс між селами Велимче та Замшани

Надійним помічником повстанців був житель хутора Ємище Видраницької сільради Лукашук Матвій. Влітку 1944-го він зі зброєю дезертирував із Червоної армії та вступив в УПА. Весною 1945-го, захворівши тифом, легалізувався. Пізніше встановив зв’язок із Максимом та Панасом, допоміг їм збудувати схрон за двісті метрів від своєї клуні, забезпечував повстанців гарячою їжею та розповідав про обстановку.
Наприкінці грудня 1947 року Матвій змушений був приєднатися до повстанців, щоб уникнути арешту. Отримав німецьку гвинтівку з патронами і разом із Максимом та Панасом ходив на зустрічі зі зв’язковими та на «мертві точки» забирати донесення розвідників. Але незабаром боївка Максима була розгромлена. Про це розповідає один із документів МГБ.

АКТ

6 лютого 1948 р.
Ми, нижчепідписані, нач. Ратнівського РО МГБ капітан Мінєєв, оперуповноважений мол. лейтенант Кузьмін… склали даний акт:
у Ратнівський РО МГБ прийшли дані про те, що бандгрупа, очолювана кущовим провідником ОУН Максимом, у кількості 4 чол., які у ніч з 5 на 6 лютого 1948 р. з’явилися на хуторах Адамівської с/р Ратнівського р-ну і збройним шляхом проводили збір продуктів харчування. Вранці 6 лютого пішли у напрямку Панського лісу.
Для реалізації цих даних, у Панський ліс була викинута оперативно-військова група Ратнівського райвідділу МГБ під керівництвом капітана Мінєєва, яка після прибуття на місце ймовірної появи боївки Максима стала проводити прочісування Панського лісу і на відстані 2 км від х. Тулова було виявлено місце стоянки боївки Максима. Там знаходились 2 озброєних учасники банди ОУН, які спали біля вогнища. Вказані учасники банди були захоплені зненацька. Один із них намагався втекти, але був убитий, а другий учасник банди ОУН, схопившись за зброю, намагався вчинити опір, але був роззброєний і захоплений живим.

Убитим виявився кущовий провідник ОУН Михалевич Степан Лаврентійович, 1920 р. н., уродженець с. Замшани. У полон потрапив Матвій Лукашук на псевдо Горіх. Повстанці зупинилися відпочивати у лісі біля вогнища, тому що через сильну відлигу їхні схрони були наполовину затоплені водою. Після загибелі Максима Степан Калачук перейшов у безпосереднє підпорядкування Коса. Через пів року був призначений командиром окремої диверсійної групи, а пізніше кущовим провідником ОУН Старовижівського району.

Всі таємні документи героїчні жінки спалили, перед тим як вчинили самогубство. Також зламали друкарські машинки і порізали свій одяг.

Чекісти дуже наполегливо розшукували Коса та його найближчих соратників і використовували при цьому найбільш підступні методи. Через своїх агентів їм вдалося дізнатися, що житель лісового хутора Тулова Назарук Роман зв’язаний із повстанцями. У лютому 1950-го вони підіслали до нього агентурно-бойову групу. Перевдягнутим емгебістам вдалося випитати у Романа, що він ще із 1946 року допомагає Косу та його побратимам. До нього часто приходить Панас, а сестра Коса Марія тривалий час переховувалася в його будинку. Назарук також розповів, що Панас ще три місяці тому привозив йому два мішки зерна і наказав перемолоти його на борошно та відвезти у ліс на домовлене місце. Оскільки була зима, чекісти зробили висновок, що десь поблизу знаходиться повстанський схрон. Для його пошуків було проведено масштабну операцію із залученням 150 солдатів із пошуковими собаками. Вся територія лісу між селами Велимче та Замшани була ретельно оглянута кілька разів за 7 днів, але схрон знайти не вдавалося. 

Після цього до пошуків було залучено групу «стрибків» із села Велимче, яким допоміг знайти криївку звичайний собака. Оточені в схроні відмовилися здаватися, а через деякий час звідти пролунали глухі постріли. Так загинули дві машиністки Ковельського окружного проводу: Галина (Сидорук Олександра Мелентіївна) і Наталка (Олексюк Федора Вікторівна) та Марія Калачук — ​Веселка. Як працівники технічної ланки окружного проводу, вони передруковували написані від руки різні документи — ​автобіографії повстанців, інформації розвідників, протоколи допитів сексотів та радянських активістів, характеристики та акти обвинувачення на них, звіти проводу керівним ланкам ОУН та інше. Знали вони дуже багато, тому здаватися живими не могли. Зі схрону було вилучено кілька одиниць зброї, дві друкарські машинки та велику кількість націоналістичної літератури. Всі таємні документи героїчні жінки спалили, перед тим як вчинили самогубство. Також зламали друкарські машинки і порізали свій одяг. Це сталося 17 березня 1950-го.

Панас лише на рік пережив свою дружину. 21 травня 1951-го натрапив на облаву оперативно-військової групи у замшанівському лісі, біля рідного хутора Наддатинь. Під час перестрілки його важко поранив і захопив у полон глухонімий замшанівський «стрибок» Іван Мажула. Панаса завезли у Ковельську лікарню і прооперували, надіючись зберегти йому життя та отримати цінні свідчення про підпілля. Але від отриманих поранень він помер наступного дня. На посмертній фотографії Степана Калачука видно, що в нього розрізане тіло від підборіддя і до середини грудей. Можливо, так чекісти шукали записку, яку він міг проковтнути ще до того, як знепритомнів.

Микола МИХАЛЕВИЧ, 
директор Кортеліського історичного музею, офіцер ЗСУ, Ковельський район

Читайте також: Сьогодні Покрова Пресвятої Богородиці: історія, традиції, молитва.