Творці концтаборів у Китаї можуть спати спокійно — ​українські чинуші їх злякались

…як землю бачить господар і загарбник

Послухав чергове перехоплення телефонної розмови російського окупанта з кимось зі своїх родичів. Рашист говорив про нашу українську землю, яку прийшов завойовувати.

Ось його слова: «Нах.. ми сюда палєзлі? Нах.. ета страна уйо.. нужна бл..? В карманах земля, бл.., в трусах земля, бл.., вєсь в грязі. Как чмо…».

Україна, зазнавши російського вторгнення, прагне співчуття та підтримки. Але чому сама не готова проявляти таку саму солідарність з іншими народами, які її потребують?

Ніби звичайна матюклива істерика загарбника, якому війна видалась не такою, як уявлялась. Але зачепило, як він говорить про землю, яка стала йому поперек горла. Бо якраз перед тим прочитав у нашій газеті репортаж головного редактора «Волині» Олександра Згоранця, який разом із представниками компанії «Вілія» їздив на передову, щоб передати нашим захисникам гарні гостинці.

І ось які рядки є в цьому репортажі: «…Згадуються слова директора ТОВ «Волинь-Зерно-Продукт» Сергія Супрунюка, який в одному з інтерв’ю сказав, що буквально «любить всунути руки в землю», а тепер, дивлячись на незібрані поля і сотні гектарів землі з написами «Обережно, міни!», бідкався, скільки ж то років треба буде, щоб очистити родючий грунт південного сходу від воєнного начиння і збирати врожаї».

Просто два невеликі монологи про нашу землю — ​загарбника і того, хто на ній живе та працює. І який у них глибокий символізм суті цієї війни!

…незрозумілою поведінкою наших в ООН

«У Раді ООН з прав людини Україна не підтримала проведення дебатів про можливі зловживання в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю».

Хочеться помилитись, але, думаю, що дев’ять із десяти людей після цього речення у новинній стрічці одразу перейдуть до якихось інших, «гарячіших» новин. Хоч насправді це повідомлення аж ніяк не другорядне.

Україна, зазнавши російського вторгнення, прагне співчуття та підтримки. І вона їх отримує, насамперед від держав, які ми вважаємо розвиненими і до яких теж прагнемо належати. Але чому тоді Україна сама не готова проявляти таку саму солідарність з іншими народами, які її потребують?

Українці зараз зазнають спроб геноциду на очах усього світу. Уйгури, самобутній багатомільйонний народ в Китаї, який сповідує мусульманство, теж фактично стоїть на межі геноциду, тільки «тихого». Так звані трудові табори, викрадення людей, розстріли, стерилізація уйгурських жінок, асиміляція — ​уряд комуністичного Китаю робить усе, щоб цей народ розчинився в китайському морі. І наша держава закрила на це очі, не підставила плече союзникам, бо якраз ті держави, які підтримують Київ, намагаються порушувати і питання про утиски уйгурів. Невже так боїмося реакції авторитарного Пекіна, що відкрито буде допомагати пуйлу?

Рішення, до речі, в Раді ООН так і не було прийнято — ​забракло трьох голосів. Творці концтаборів у Китаї можуть спати спокійно…

… красою палаючого кримського мосту

Я не один не одразу повірив новинам про це? Ви теж засумнівались? Так чекати на подію, а як вона сталась — ​не повірити… Комедія. Спочатку дійсно подумав, що це якийсь бензовоз випадково зайнявся. Але коли таки прийшло усвідомлення, то радісних емоцій, звісно, вже не стримував.

Пошкодження Кримського мосту — ​це справді потужний та ще й подвійний удар по рашистах: по-перше, не зовсім цілий міст значно знизить можливості доставки боєприпасів та військової техніки, а по-друге, це неабиякий психологічний удар по росії, де українців вважали смішними недолюдьми.

Настрій, щоправда, трохи підпсував сусід, який почав бідкатись, що ось після цього, аби помститись, росія втне щось небачене, почне нарешті по-справжньому воювати. Не втне і не почне. Все, на що вони здатні, вже показали за останні майже 8 місяців. Якби могли ще щось — ​от точно зробили б. Звісно, вони, на жаль, із ще більшим оскаженінням продовжать тероризувати мирні міста, обстрілюючи житлові будинки. Але це вони і раніше робили, і не через міст. А просто тому, що нацистські покидьки.

Тож треба перестати думати, що зробить росія. Головне зараз — ​що зроблять наші доблесні ЗСУ на чолі із Залужним, і наші союзники. Краще молитись за них і допомагати, хто як може. А те, які погрози лунають із московитських боліт і якою заявою вкотре здивував Ілон Маск — ​то таке…

Останнє слово все одно буде за тими, хто зараз на лінії вогню. І Україна буде рівно там, куди ступить нога нашого Воїна. Саме він поставить останню крапку і зачинить двері за «рускім міром».

Читайте також: «Їх убив путін: навіть пес не перестає вити і плакати від горя».