Повернувшись із війни, її Ураган звів на своєму обійсті капличку.
«Коли мене не стане, Женю, ти думай, що я наш дім оберігаю біля нашої каплиці»
Так втішав дружину перед відходом у засвіти легендарний захисник України із села Скригове Мар’янівської територіальної громади Михайло Харків. Боронити нас усіх від ненависних російських окупантів на Донбасі пішов у 52-літньому віці. Через місяць, 16 листопада, ми могли б вітати Михайла Васильовича із 60-річчям. Якби не важка хвороба… Якби не війна… Вони обидві на смертному одрі нестерпним болем пронизували його серце і думки. А він знаходив силу всміхатися своєю неймовірної доброти усмішкою й заспокоював найрідніших мудрими словами: «Чого сумувати, якщо я виконав свою місію на землі?»
«Я не уявляла, як житиму без нього»
…Дружина намагалася рятувати свого Михайла до останнього погляду, подиху, слова. Змушувала себе і його вірити в диво, голубила надію жіночою любов’ю. Здавалося, вимолювала чоловікові життя в кожного хрестика на 15 іконах, які вишила, чекаючи його 15 місяців із так званої АТО.
Повернувся живий. Та зовсім не хотів розповідати, чому після першого бою бійці «перехрестили» вчителя музики з Баяна на Ураган, і чому в окопах не забувають навіть після найважчого бою зателефонувати своєму командирові 3-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону. За таких вірних воєнних побратимів, за свою чудову родину і за рідну Україну Харківи вирішили подякувати Богові капличкою. Власноруч збудували її неподалік і назвали Свято-Троїцькою.
— Ми дуже добре жили. Все робили разом: йшли на роботу, в школу й до церкви, будували дім, ростили дітей, поралися по господарству… Я не уявляла, як житиму без нього. А він, відчуваючи свої останні земні дні, спокійно казав мені, синові Віталієві, доньці Ользі, що й за чим маємо робити, якщо він не одужає, — пригадує пані Євгенія.
Вимолювала чоловікові життя в кожного хрестика на 15 іконах, які вишила, чекаючи його 15 місяців із так званої АТО.
У мирний час сім’я Євгенії й Михайла Харківих не пропускала жодного творчого дійства в Горохові і в довколишній окрузі, настільки обоє були закохані у мистецтво. А коли з війни почали повертатися в домовинах земляки, кидали гарячу сільську роботу, аби віддати шану загиблому Героєві на його останній земній дорозі. Тепер пані Євгенія їздить на такі похорони сама. Про це, помираючи, Михайло теж не забув її попросити…
«Боротись потрібно всім, аби закінчилася війна»
— Ворог повинен відчути ненависть до себе кожного українця, — впевнена Євгенія Харків. Від ридань зазвичай рятується улюбленим вишиванням. На одному з благодійних заходів спробувала продати свою картину, гроші віддала волонтерам, а відтак у соціальних мережах доєдналася до групи незалежного волонтерського проєкту «Меценати для солдата» й тепер туди передаватиме вишиті на доброчинність полотна. Кошти, виручені за них, волонтери передають на потреби ЗСУ. До слова, доки син Віталій воює у складі 14-ї окремої механізованої бригади, Євгенія Іванівна кілька разів возила внучат, а їх у Харківих — п’ятеро, на заходи, які проводилися для дітей військовослужбовців.
Щоб у перші дні відвернути маму від чорної печалі, донька Ольга подарувала їй на день народження цифрову картину і фарби. Пані Женя то розфарбовувала зображення хлопчика із чотирилапим другом, то кидала все і йшла на могилу садити чорнобривці або й просто розказати про щось своєму Михайлові. Його душа тепер близько до Бога, а на землі, де був, усюди залишив про себе хороші спогади.
Часточка їх — і в мальовничій місцині Полісся, де Харківи щороку оздоровлювалися в санаторії «Лісова пісня».
…А на роковини смерті чоловіка вишила воїна-ангела
Цьогоріч приїхала в «Лісову пісню» сама і найперше погодила з адміністрацією задум продемонструвати для відпочивальників їхній із Михайлом авторський фільм «Я вірю, що закінчиться війна», знятий у 2018-му журналістами газети «Волинь». Минулого року пацієнти санаторію дивилися стрічку зі сльозами на очах і з мріями зробити такий проєкт у своїх громадах. Цьогоріч почуття від перегляду теж були щемними.
Загалом, зі слів Євгенії Харків, завідувачка відділу культури санаторію Ольга Гайова ініціює різні благодійні заходи, тому не перечила, коли пані Євгенія й перед концертом директора Волинського обласного академічного театру імені Т. Г. Шевченка Сергія Скулинця поставила перед входом скриньку для збору коштів. Пан Сергій теж вдячно прийняв ідею скриговчанки передати ці кошти горохівським волонтерам.
Перебування Євгенії Харків у «Лісовій пісні» збіглося в часі із приїздом туди відомих земляків — народного аматорського ансамблю «Барви осені» Горохівського НД «Просвіта» (керівник Надія Пасічнюк). Колектив теж спрямував кошти, які відпочивальники клали у скриньку, на потреби ЗСУ.
Загальна сума становила 2244 гривні. Цими днями Євгенія Харків передала ці гроші координатору волонтерського центру у Горохові Віталієві Гладуну. До слова, директорка санаторію «Лісова пісня» Руслана Дибель висловила Євгенії Іванівні подяку за патріотизм і жертовність.
…А на роковини смерті свого коханого Михайла вдова вишила Воїна-Ангела з мечем — таким нині постає він у її уяві. На жаль, таких — уже тисячі захисників, які визволяли Україну від російського нашестя, а тепер навіки залишаються жити в жіночих серцях — мужніми, вродливими, незабутніми й потрібними Богові. Герої не вмирають!
Читайте також: ««Хто забуває історію, тому виправляють географію».
