«Сину, я все зроблю, щоб ти не знав біди...».
Історія на вечір: «Більше не хочу чути твоїх повчань!»
Йому не подобалося життя в батьківському домі через постійні настанови. – Якщо вентилятор не потрібен, вимкни його! – Чому телевізор працює, а в кімнаті нікого нема? – Зачини двері! – Досить витрачати стільки води!
Сина дуже дратувало, що батько турбував його такими дрібницями. Він сердився, але був змушений терпіти, доки не вирішив влаштуватися на роботу. Перед тим, як піти на співбесіду, він сказав батькові:
– Як тільки я знайду роботу, переселюся звідси. Більше не хочу чути твоїх повчань.
Батько нічого не відповів, а згодом дав тільки одну пораду:
– Під час співбесіди на будь-які запитання відповідай впевнено і без вагань.
Хлопець прибув на місце розмови і звернув увагу на те, що при вході немає охоронців. Самі ж ворота були відчинені назовні і, скоріш за все, заважали перехожим, тож він зачинив ворота.
За ними побачив доглянуту територію, гарні квіти обабіч доріжки, біля якої лежав шланг, з нього текла вода. Напевно, садівник забув перекрити кран. Вода вже лилася дорогою. Юнак узяв шланг і переклав його поряд із квітами.
Читайте також: Бабусі Ганни, які були зв’язковими в УПА, тепер моляться за наших воїнів.
Пам’ятаючи, що співбесіда мала відбуватися на другому поверсі, молодий чоловік піднімався сходами. Він помітив, що хоч
і була вже десята година дня, але світло в коридорі горіло, мабуть, ще з минулої ночі.
«Чому ти виходиш із кімнати, не вимикаючи світло?!» – здавалося, він чув голос батька. Роздратований, хлопець знайшов вимикач і вимкнув світло.
Нагорі, у великій залі, чимало людей сиділи й чекали на свою чергу. Подивившись на них, він подумав, як же багато кандидатів на одне місце, і засумнівався, чи має він шанс отримати цю роботу.
Хлопець нервово підійшов до зали і наступив на килимок «Ласкаво просимо», покладений перед дверима. При цьому звернув увагу, що килимок перевернутий догори ногами, і поклав його належним чином.
Звички важко зламати.
Ніхто з тих, хто прийшов сюди сьогодні, не зачинив двері, не вимкнув світло, не торкнувся шлангу, не повернув килимок… Ви були єдиним, хто це зробив.
Він бачив, як чоловіки по одному заходили до кімнати для співбесіди і відразу виходили через інші двері – тож не зміг у них з’ясувати, що питали на інтерв’ю.
Коли черга дійшла до юнака, він зупинився перед роботодавцем, очікуючи запитань.
Управитель узяв у нього документи і, навіть не дивлячись на них, запитав:
– Коли ви можете почати працювати?
Хлопець приголомшено стояв і роздумував: «Це дивне питання. Хіба його слід задавати на співбесіді, яку важко пройти, щоб влаштуватися на роботу?».
– Про що ви думаєте? – запитав роботодавець. – Ми тут нікому не ставимо запитань, бо вважаємо, що через них неможливо оцінити кандидата. Наш тест – оцінка людини іншим чином. Я прослідкував за поведінкою претендентів через мої камери спостереження. Ніхто з тих, хто прийшов сюди сьогодні, не зачинив дверей, не вимкнув світло, не торкнувся шланга, не перевернув килимок… Ви були єдиним, хто це зробив. Тому
з усіх кандидатів ми вирішили обрати для роботи саме вас.
...Він завжди боровся проти батькових вимог щодо дисципліни. А тепер зрозумів, що саме завдяки їм отримав першу роботу. Зникли роздратованість
і злість на тата.
Все, що кажуть нам батьки, служить тільки для нашого блага, для світлого майбутнього. Щоб стати цінною людиною, ми маємо прийняти повчання, зауваження та настанови, які усувають шкідливі звички.
У 5-літньому віці ми вважаємо батька героєм, у 20 зневажливо називаємо «предком», і тільки коли нам «за…», ми усвідомлюємо, що тато – наш провідник у житті.
