Село Перемиль Горохівського району — одне з найдревніших сіл не лише Волині, а й усієї України. Колись воно було містом, навіть столицею удільного князівства, яке вперше згадується в Іпатіївському літописі ще 1097 року. А якраз на Андрія відбулася зустріч мешканців Перемиля та інших сіл тамтешньої сільради з журналістами «Волині-нової»...
Село Перемиль Горохівського району — одне з найдревніших сіл не лише Волині, а й усієї України. Колись воно було містом, навіть столицею удільного князівства, яке вперше згадується в Іпатіївському літописі ще 1097 року. А якраз на Андрія відбулася зустріч мешканців Перемиля та інших сіл тамтешньої сільради з журналістами «Волині-нової».
Про газету, її різноманітну тематику, про плани на наступний рік розповіли редактор відділу політики Володимир Лис, власний кореспондент газети у Горохові Петро Боярчук, керівник відділу передплати і розповсюдження Олександр Куденчук. Добрі слова на адресу газети, свої побажання сказали сільський голова Перемиля Надія Маселко, учасники зустрічі. Відбувся розіграш цінних призів. Показом дуже цікавих, веселих «Андріївських вечорниць» порадував художній колектив «Перемильські переспіви». Бажаючих передплатити свою улюблену газету було чимало, того дня додалося 46 нових передплатників. Подаємо думки і побажання учасників зустрічі. Анатолій Соловейчук, одноосібник, с. Липа: — Дуже добре, що газета розповідає про те, чим живе село, цікаві матеріали про боротьбу за землю, про людські долі. Любимо читати сторінку про любов, але хотілося, щоб більше розповідали про, так би мовити, сільську любов. Бо ж у наших селах є теж чимало сімей, які живуть довго, в любові і працюють довго, і дітей виростили багато... От про таких більше пишіть, щоб молодь вчилася. Онисія Кабан, ветеран праці: — Ви знаєте, коли читаєш про долю, яка чимось схожа на твою, то буває і сльози на очі набігають. Є в наших селах старі жінки-вчительки, які виводили у світ наших дітей, навчаючи їх уму-розуму, про них розкажіть. А ще хотілося б, щоб газета більше виводила на світ Божий бюрократів, хабарників, які заважають чесним людям нормально жити. Ми хвалимо «Волинь» за сміливість, то й бажаємо, щоб і надалі були такими. Микола Мартинюк, учасник бойових дій, інвалід війни: — Мені довелося воювати і в лавах УПА, і Червоної Армії. Тому з цікавістю читав про таких людей, як я. А на нашій Волині ще багато невідкритих сторінок історії і багато не пошанованих могил. От і про них розкажіть. Кілька років тому були матеріали на тему «Як живеш, ветеране?». Ще живі ті, хто був справді солдатом-фронтовиком, ризикував на фронті життям, а не був в якійсь там другій-третій лінії. Дуже цікаві ваші «Суботні розмови». Але більше пишіть про патріотичне виховання молоді, щоб росли молоді люди патріотами. Іван Круль, колишній сільський голова Перемиля: — Що й казати, «Волинь» для мене, та й не тільки для мене, найцікавіша та найрізноманітніша за тематикою газета з тих, що виходять у нашій області, й не тільки в області. Часом здається, що про яку тільки проблему не подумаєш, а вона є на сторінках газети. Читав з цікавістю і про наші народні традиції, і про сільські проблеми, і на політичні теми газета показує себе справді незалежною. Хотілося б, щоб продовжили публікації про наші християнські і народні свята, щоб розповіли як святкують люди Пасху, Різдво, Трійцю. Досі ще є живі солдатські вдови. Колись ваша газета надрукувала цілий цикл розповідей про них і люди були дуже вдячні за це. Віра Денисюк, директор сільського Народного дому «Просвіта»: — Ваша газета постійно пише про художню самодіяльність, про автентичний фольклор, про проблеми наших культпрацівників. Хотілося б прочитати про сільських самородків — музик, народних майстрів, які зберігають народну душу, особливо у далеких від міст селах. Знаю, що багатьох цікавлять публікації про історію Волині. І ще важлива проблема — як і чим зайняти сільську молодь. Оксана Юзвик, листоноша: — Для мене найбільша радість, коли люди виглядають газету. А ще, коли приходиш, а тобі кажуть: «А ти читала у «Волині»?». Значить, газета зачіпає такі проблеми, які людям болять і які цікавлять так, що аж поділитися прочитаним хочеться. Дуже добре, що були розповіді про листонош, а також про людей, як прийнято казати, скромних професій. Зокрема, як їм живеться при теперішніх маленьких зарплатах, як залишитися совісною людиною, коли перед тобою, особливо перед молодими людьми, стільки всіляких спокус.
