Війна 30.10.2022, 17:59

Не зі щитом і не на щиті, але із честю

Перефразувавши відомі слова, саме так хочеться сказати про наших захисників, зокрема азовців, частину яких уже вдалося повернути з полону додому

Мабуть, багато хто звернув увагу, що на авто, якими привозять із передової загиблих, є напис «На щиті», хоч іще зберігся й «Вантаж‑200». Так у час повномасштабної російсько-української війни керівництво Збройних сил України вирішило офіційно відмовитися від ще радянського терміну, який з’явився в ужитку з часів війни в Афганістані. Є кілька версій його походження. За однією з них, нормативна вага контейнера з тілом військово-
службовця — 200 кілограмів.

А ось фраза «Зі щитом або на щиті» бере початок в античній Спарті: в ній — заклик повернутися з перемогою над ворогом або з честю загинути. Це були напутні слова спартанських матерів, які проводжали синів на війну. І людина, котра виявила легкодухість у бою, ставала вигнанцем у суспільстві. Такий ганебний статус мали насамперед полонені. Й не треба оглядатися так далеко — аж до Стародавньої Греції — варто згадати військовополонених у роки Другої світової війни. Яка доля чекала, наприклад, сина Сталіна Якова, який опинився в руках ворога? Коли вождю всіх народів СРСР запропонували обміняти Якова на Паулюса, котрий був взятий у полон в лютому 1943 року (тоді його армія здалася в битві за Сталінград), то у відповідь прозвучала фраза: «Я солдата на фельдмаршала не міняю». Яків у полоні нібито й загинув — куля смертельно уразила його, коли він кинувся на колючий дріт, яким був обгороджений табір…

Чергові обміни, які відбулися вже у жовтні й ще готуються у подальшому, свідчать про те, що Україна бореться за кожного свого громадянина, який опинився у ворожому пеклі.

До речі, сьогодні історію з полоном Якова, а відтак і згадану фразу його батька, дехто з дослідників цієї теми називає міфом. Зате ніхто не піддає сумніву те, що існував наказ Сталіна, згідно з яким радянським солдатам заборонялося здаватися в полон ворогові. Якщо ж це ставалося, то вони зараховувалися до числа зрадників, а під репресії потрапляли і їхні родини.

І в художній, і в документальній літературі описані випадки, які засвідчують, що таких військовополонених вважали потенційними колаборантами. Аргументувалося це тим, що, мовляв, вони б не вижили чотири роки в полоні за нестерпних умов, якби не співпрацювали з німцями. І багато з тих, хто повертався в Союз, не додому потрапляли, а в ГУЛАГ чи у штрафбати. Ось чому дехто, знаючи, яка доля вготована їм на Батьківщині, вирушав за океан — у США, Канаду…

Колись у підручниках з історії України наступні покоління прочитають про українських захисників, які до останнього залишалися на «Азовсталі» й опинилися в полоні лише після того, як їм Головнокомандувачем Збройних сил України було дано наказ вижити. Пригадуєте, як усі ми із хвилюванням стежили за евакуацією військовослужбовців, зокрема окремого загону спеціального призначення «Азов», бійців Нацгвардії, морських піхотинців. І як згодом упродовж літа вболівали за їхню долю в полоні, молилися за них разом з їхніми рідними. Як раділи разом із тими, хто у вересні дочекався великого обміну, під час якого в Україну повернулися 215 полонених.

Як потім із перших, як мовиться, вуст почули, через яке пекло пройшли азовці. Світ побачив, зокрема, знімки легендарного Михайла Діанова з Тернополя, на лікування якого за короткий термін українці зібрали понад 23 мільйони гривень, а вже він переадресував їх своїм побратимам. А ще те, що четверо командирів з «Азовсталі», інтерновані за умовами обміну до Туреччини, одержали Золоті зірки Героїв України. Ось чому хочеться перефразувати відомі слова й сказати: «Не зі щитом і не на щиті, але із честю повернулися наші захисники з полону». Своєю мужністю й тим, що готові були віддати життя за Україну, вони заслужили шану співвітчизників на віки. І чергові обміни, які відбулися вже у жовтні й ще готуються у подальшому, свідчать про те, що Україна бореться за кожного свого громадянина, який опинився у ворожому пеклі.

Останні новини: