«Мамо, «Синій кит»  повернувся...»

«Важливо розуміти, що на нашому місці може опинитися будь-хто»

 «Ми жили у Харкові, – розповіла мама хлопчика Ольга Ткаченко «Українській правді. Життя». – Коли почалася війна, з чоловіком і батьками провели 4 місяці на дачі. Як мені здалося, великого стресу у Микити не було.

Згодом ми вирішили їхати до Києва, там було вже більш-менш спокійно. Планували розвідати обстановку, знайти квартиру, облаштуватись, тоді забрати дитину. Два місяці син перебував із моїми батьками на дачі. Там хороші умови. 

Я йому сказала все це видалити і попередила бабусю, щоб вона контролювала ситуацію, поки мене немає.

Перед тим, як ми його забрали, Микита мені написав: «Мамо, «Синій кит» знову повернувся». Я йому сказала все це видалити і попередила бабусю, щоб вона контролювала ситуацію, поки мене немає. Коли я приїхала, одразу перевірила всі його гаджети і не побачила нічого підозрілого. Але у нього математичний склад розуму, талант до IT і програмування, тож він створив другий акаунт, який я не змогла помітити.

Сварок або серйозних конфліктів у нас ніколи не було. Дитина навіть балувана. У нього хороші стосунки з рідним батьком, з яким ми розлучені, і з вітчимом. Та й у школі він ніколи не був «білою вороною». Микита дуже комунікабельний і соціально адаптований, у нього багато друзів, булінгу ніколи не було. 

Про наявність прихованого акаунту у соцмережі я дізналася, коли відновили старий поламаний телефон сина. Там виявили і фото з намальованим на руці китом. Зі слів Микити, він побачив таку собі «рекламу» у TikTok. Каже, спершу не повірив, що все по-справжньому, але стало цікаво і він «почав гру».

 У нас взагалі не виникало жодних підозр, що так станеться. Син завів друзів у новій школі, все було добре. Однак на телефон встановив пароль і панічно боявся, що я його заберу. З кимось він постійно розмовляв, казав, що це його подруги. Також просив купити йому подушку у вигляді акули або синього кита. Я навіть не могла тоді подумати про цю гру.

Зі слів Микити, завдання були спочатку нешкідливими: намалювати кита на руці або папері, потім – два, три кити; посваритися з мамою; щось зламати; подивитися фільм жахів. Потім звеліли видряпати щось на тілі. Але він не робив цього. Також йому казали слухати певну музику, пофарбувати волосся у фіолетовий колір. Я думала: це ж молодь. Хто не експериментував? У певні дні було завдання не їсти, може, намагалися загнати його у «комплекс товстуна».

А потім – вистрибнути у вікно. Аргументувалося, якщо цього не зробить, то йому явиться якийсь демон або щось трапиться зі мною. Казали: «Стрибнеш – потрапиш у вічне життя, і там усе буде чудово». Було 50 завдань, але виконував Микита не всі, а лише чотири. Проте він не все пам’ятає. 

Мені надходить багато повідомлень від людей, які поховали своїх дітей, – вони стали жертвами цих злочинних організацій. Розповідають, що спочатку був затягуючий квест. А наприкінці діти мали вистрибнути з вікна, лягти на рейки... Важливо розуміти, що на нашому місці може опинитися будь-хто. Після мого розголосу цієї ситуації кілька подруг уже знайшли цю «гру» у своїх дітей. 

Того дня, коли син повернувся зі школи, нічого підозрілого я не помітила. Він поскаржився, що погано почувається.

Була температура 38,6. Я пішла в аптеку через дорогу від нашого дому купити ліки. Коли вернулася, дитину вже забрала «швидка»... Прийшовши до тями у лікарні, Микита сказав, що нічого не пам’ятає. 

А перед цим він розбив свій телефон і намалював на вікні серце. До того, як усе це сталося, син мені говорив, що у нього є страшна таємниця. Я відповіла: «У мене теж є таємниця, давай ми одне з одним поділимося». Але він так і не сказав. Думаю, йому погрожували, щоб мовчав. Про таке розповідали й інші мами.

Нині стан Микити стабільний. Його справді врятувало диво. Через падіння з 6-го поверху в сина струс внутрішніх органів, головного мозку, компресійний перелом поперекового та грудного відділів і грудини. Оперативного втручання він не потребував, але необхідна тривала терапія і правильна реабілітація, а також робота з психотерапевтом». 

«Різкі зміни емоцій дитини – сигнал тривоги»

За словами психологині Анни Покровської, у так званих «групах смерті» працюють люди, які знають закони дитячої психіки і використовують їх, щоб залякати нового учасника, емоційно пригорнути до себе, показати викривлену реальність, втертися у довіру, створити близькі стосунки, маніпулювати.

«Вивчаючи ці групи, я зрозуміла: у них діє жорсткий і, на жаль, ефективний механізм, на яких побудовані секти.

Дитині говорять, що є істина і тільки куратори її знають. Далі – що вона «обрана», що не всі можуть потрапити до цієї спільноти. Хвалять, чого іноді може не вистачати підліткам. Діти живуть з трагедією, що дорослі їх недооцінюють і не бачать, які вони чудові», – пояснює Покровська.

Батькам варто сигналізувати дитині: ви її помічаєте і готові спокійно сприймати будь-які її емоції. Це перший крок до довірливих взаємин.

Емоційно чіпляючи підлітка похвалою та виокремленням серед однолітків, згодом так звані адміністратори починають контролювати його поведінку. У дитини змішані відчуття: їй цікаво і трохи страшно, вона боїться бути виключеною з групи. А вони будують спілкування так, щоб учасник втрачав критичне мислення, формують новий світогляд, який базується на позитивному ставленні до смерті, насамперед власної. Контакти вибудовують на великій довірі, аби діти розповідали те, чого не розкажуть нікому, зокрема й батькам. А щойно хтось захоче її покинути, починаються погрози, маніпулювання інформацією про те, де працюють батьки, де живе родина.

У випадках, коли діти потрапляють у «групи смерті» або інтернет-секти, насамперед контрастно міняється їхня поведінка. Якщо батьки помітили різко негативну динаміку зміни емоцій дитини – це сигнал тривоги», – каже пані Покровська.

Вона наголошує, що в такій ситуації батькам варто сигналізувати дитині: ви її помічаєте і готові спокійно сприймати будь-які її емоції. Це перший крок до довірливих взаємин.

Також у виявленні проблеми важлива батьківська інтуїція. «Є так зване «шосте чуття», коли ми відчуваємо, що з дітьми щось не так», – підкреслює психологиня.

Джерело: life.pravda.com.ua.

Діана КРЕЧЕТОВА.