«Там війна, а вони, курва, ходять з айфонами»

Тема українського біженства не втрачає актуальності. Глянемо на ситуацію з боку Польщі. Прихисток у цій країні з початку війни знайшли кілька мільйонів українців. Комусь із них там добре, а хтось мріє повернутися додому. Поляки прийняли наших дуже гостинно: допомогли з житлом, їжею, одягом... Однак згодом на вулицях їхніх міст почали з’являтися дорогі машини, власники яких купують у тамтешніх магазинах дорогі товари, орендують недешеві квартири... Уявіть, що про це думають наші сусіди, які першими подали нам руку допомоги? 

Українські біженці – «собаки, що кусають руку»? 

Відомий скандальний польський блогер Якуб Чароджей, як називають його окремі ЗМІ, «патоінфлюенсер» (людина, яка здобула популярність у мережі завдяки контенту про залежності та насилля), у своєму блозі обурився  поведінкою українських біженців. Його 15-хвилинне відео подивилося 725 тисяч людей. У ньому блогер сказав, що в Польщі забагато українських прапорів, а ще висловив думку щодо оренди  дорогих квартир біженцями та обурився, чому Польща має допомагати українцям, які можуть дозволити собі жити ліпше за пересічних поляків. Він перерахував вартість житла – 3500, 4200, 5000 злотих– і сказав: «Я знаю, що наші сусіди втекли не від бідності, а від війни, але якщо вони мають такі гроші, то, може, вони самі собі можуть помогти?». 

Чароджей нарікає, що поляки, які важко працюють та винаймають недороге житло, повинні утримувати також «хитрих» біженців з України. Він додає, що вечорами у Варшаві лунають крики, трапляються бійки, розпивання алкоголю, часто-густо на вулицях справляють нужду в невстановлених місцях, і весь час він чує там українську мову. Також блогер сказав, що українці їздять на «люксових» авто і, хоч «там війна, вони, курва, ходять з айфонами в руках». До теми патоінфлюенсер повторив прислів’я: «Якщо ти береш собаку додому, починаєш її годувати, даєш їй дах над головою, а ця собака вкусить руку, яка її годує, то вона повинна бути застреленою».  

Слова Чароджея викликали шквал критики. Частина підписників його підтримали. Інші звинуватили в мові ненависті та ксенофобській поведінці, мовляв, він опирався на окремі випадки, про які чув чи які спостерігав на вулиці, а узагальнив щодо всіх громадян України. 

«Якщо ти береш собаку додому, починаєш її годувати, даєш їй дах над головою, а ця собака вкусить руку, яка її годує, то вона повинна бути застреленою».  

У тому ж відео він заперечив сам собі, сказавши, що йому було б шкода, якби українці ходили сумні і в рваних штанах.

І хоч блогер не мав рації, бо не можна судити всіх через одного, втім частина правди в його обуренні таки є. Більшості українців, переконана, було би соромно за тих співвітчизників, які ганьбляться своєю поведінкою за кордоном. Адже передусім мали б цінувати те, що Польща для України зробила. А зробила багато. У березні їхній уряд ухвалив низку рішень, якими майже прирівняв українців до поляків на час перебування в їхній країні. Тож як мінімум вдячність і повага до них з нашого боку повинна бути.

Із початку війни я жила в Польщі кілька місяців, тож надивилася всякого. І соромно було. На власні очі бачила, як тричі на тиждень українці з айфонами отримували гуманітарну допомогу. Мені совість не дозволяла йти по безплатні харчі в пункти, де збиралися люди з окупованих територій, бо я, на щастя, могла собі це купити. А хтось, маючи цю можливість, ходив і ще й перебирав: мовляв, якщо рибка, то лише червона.

Нещодавно знову була в Любліні. На вуличці з мотелями, де ми ночували, чула і бачила, як ввечері шарпалися наші земляки, голосно лаючись, з’ясовували стосунки, найімовірніше, після того, як розпили трохи алкоголю. Соромно було за них. Здавалося, сама позакривала б їм роти. А що поляки думали, спостерігаючи за ними? Неприємно через таке. Бо хотілось би, щоб нас поважали не лише як сильну, а й як розумну і культурну націю.  Війна, врешті, дає нам шанс змінитися.

Сьогодні яскраво видно, хто є хто 

Війна росії проти України вигнала з дому кілька мільйонів українців. Здебільшого це жінки з дітьми. Через бойові дії за кордон почали тікати й росіяни. Переважно це чоловіки – ті, які не хочуть їхати воювати в Україну і рятуються від мобілізації. Їм простіше втекти з країни до сусідніх держав, ніж чинити опір путінському режиму. На щастя, не всі готові прийняти втікачів. Грузія чи не єдина країна, куди вони можуть в’їхати без візи (тікають туди попри загарбницьку політику москви, яка утримує під окупацією Абхазію та Південну Осетію, а в 2008 році розв’язала проти Грузії війну). Бралися тікати й до самої Польщі, але позиція Варшави була категорична: втеча від мобілізації не є причиною для надання притулку, адже це не можна розглянути як бунт проти кремля чи протест проти війни.

Відмовилися надавати притулок росіянам і Чехія, Латвія, Естонія та Литва. А от Німеччина заявила про готовність прийняти росіян, які тікають від режиму і репресій. Зізнаймося, що німці не дуже здивували своєю лояльністю. І нехай. Але бентежить те,  що в Німеччині нині живе багато українок, які втекли від війни, а поруч із ними ходитимуть росіяни, котрі сховалися там від мобілізації, буцімто не маючи бажання воювати в Україні, але водночас підтримуючи вторгнення! Такий собі парадокс. Я б особисто незатишно почувалася в країні, де вулицями розгулюють росіяни, чиї «браття» чинять звірства в моїй країні. Не маю нічого проти Німеччини, але в Польщі, наприклад, за кілька місяців життя я не зустріла жодного «русского». 

Читайте також: «Какая разніца…», або Чому українці досі розмовляють російською