«Моя родина і Україна вірять у мене і в нашу Перемогу. А це найкраща мотивація!» – дружина військового волинської бригади

Василь служить у Князівській 14 бригаді із 2016. Майже одразу після того, як розпочав службу, прийняв на себе командування танковою ротою. І хоча зараз вже обіймає вищу посаду, досі, розповідаючи про війну і про те, через що довелося пройти, каже «моя рота». Його історію розповіли побратими. 

Повномасштабну війну в лютому Василь зі своїм танковим підрозділом зустрів на Рівненському загальновійськовому полігоні. Звідти, як і вся бойова бригада, здійснював марш на Київщину, куди ворог уже заходив колонами.

 – Самовпевненість російських окупантів, їхні прорахунки, незнання ними місцевості дозволили нам тоді успішно знищувати ворожі колони, що рухалися вглиб українських земель. Водночас, далися взнаки роки постійних наполегливих тренувань, які ми проходили в районі ООС навіть тоді, коли активні бойові дії на Донбасі не велися, і гармати танків мовчали – як виявилося, в професійному плані ворог підготовлений значно гірше нас. Попри це було складно, дуже допікала ворожа авіація. Та ми вистояли і вибили ворога з Київщини.

Після Київщини й Житомирщини Василь зі своїм підрозділом успішно воював на Миколаївщині, на Харківщини, впродовж трьох місяців знищував ворожі сили на Донбасі, звільняв міста й села Харківщини під час успішної контрнаступальної операції українських сил оборони. Василь уже давно не рахує, скільки ворожих танків знищено ним та його побратимами, і нині в складі свого танкового підрозділу продовжує звільняти окуповані українські землі. Каже, за 8 місяців війни чимало змінилося.

– Я знаю, моя родина і Україна вірять у мене, в нас і в нашу Перемогу, - каже Василь, - а це найкраща мотивація. Тож усе буде – Україна!

– Ворог уже давно не заходить колонами, розуміючи, що буде знищений. Він став обережнішим і хитрішим, та все одно зазнає нищівної поразки по всій лінії фронту, скрізь, де ступив на українську землю. Як показує досвід, так звана «друга армія світу» - це всього лише мильна бульбашка, міф, створений ворожою пропагандою. Ми цей міф уже давно розвінчали, і зовсім скоро виб’ємо окупантів із території України.

Удома на Василя чекають його опора і джерело сили – дружина і маленький син. Іванна, крім того, що дружина і мама, ще й талановитий фотограф, надзвичайно креативна особистість, а з початком війни займається волонтерством, організувавши активну волонтерську діяльність. Допомога, яку Іванка вже зібрала як для підрозділу, в якому служить Василь, так і для інших підрозділів нашої Князівської бригади, й «перетворила» на автомобілі, квадрокоптери, тепловізори та інші потрібні на фронті засоби і прилади, вже давно сягнула позначки у кілька мільйонів. І зупинятися на цьому Іванна не збирається – її волонтерська робота кипить.

– Мені легше переживати війну, легше радіти усмішці сина, коли я знаю, що купила й передала потрібне для чийогось тата, брата, чоловіка, – ділиться Іванна, з якою ми зв’язалися телефоном, і яка за тисячу кілометрів від нас чекає на Перемогу і на свого Василя. –  24 лютого в мене, як і у всіх, був шок… Перша думка була - де мій Василько… Чи зміг він і його хлопці взяти з собою їжу і теплі речі… Вже тоді усвідомлювала, що допомога хлопцям потрібна буде величезна. І хоча спочатку не розуміла, як саме допомогти, з часом за підтримки друзів і знайомих навчилася це робити.

– Кожного дня, дивлячись на небо, я розумію, скільки наших чудових хлопців заплатили надзвичайно велику ціну за те, щоб я бачила його. Кожного разу, коли хлопці дзвонять чи пишуть з передової і дякують за те, що вдалося придбати і передати їм, я розумію, що все роблю правильно. І продовжуватиму це роботи - аж поки ми всі разом зробимо селфі і підпишемо його – «наша Перемога»!  Я знаю, моя родина і Україна вірять у мене, в нас і в нашу Перемогу. А це найкраща мотивація. Тож усе буде – Україна!