Що дитина має знати про «бункер»

Думка дитини про те, що її разом з іншими хочуть знищити росіяни, у мене викликає біль і здивування. (Заспокоюю себе, що покарання за те, що тепер переживають наші діти й дорослі, обов’язково буде.) Дивуюся ж тому, звідки малий хлопчина бере таке точне пояснення дійсності. Бо ж з початку війни вдома ми повністю відмовилися від телевізора і читаємо новини в телефонах. А те, що син називає укриття , де іноді проводить по кілька годин (і час сну), «бункером», є навіть кумедним. Прояв гумору і спокійний тон дитини – хороші ознаки, та є ще й інші моменти, які допоможуть справитися з реальністю війни.

У жодному випадку не можна знецінювати те, що розповідають нам про свої відчуття діти. Ніяких «не вигадуй», «що ти плетеш», «де ти такого наслухався?».

Щоб залагодити мінуси перебування в «бункері», потрібно спершу про них дізнатися. Наше спілкування з сином допомогло зрозуміти, що йому важливо мати в кишені кілька маленьких іграшок. Забавки з дому, окрім того, що ними можна погратися, дарують відчуття спокою. Таку ж роль може відіграти браслетик. Добре, радить уже сімейна психотерапевтка Світлана Ройз, дати дитині поп-іт, чи безпечну жмакалку. Є ще «підтримувальні» моменти, які допомагають і тоді, коли дитина починає ходити в дитсадок чи школу. Мама чи тато цілують її долоньку і кажуть, що чарівний поцілунок як підтвердження великої любові буде гріти й оберігати увесь день, а вранці народиться новий. (Цей метод перевіряла з малим – допоміг.) Світлана Ройз розказує випадки зі своєї практики щодо укриття: «На жаль, нині нормально, коли дитина повертається додому з дитсадка чи школи перезбудженою.У менших взагалі буває істерика. Дитина так робить «видих» всієї напруги. Намагається його зробити «в нас». Вона зможе стабілізуватися завдяки нашій стійкості, спокійному диханню, розумінню, що з нею відбувається. Дитина може ходити за нами хвостиком, намагатися «втиснутись» у нас – і якщо у дорослих є сили, було б прекрасно сина чи доньку потримати біля серця, обійняти, створити захист, наче кенгуряткові кишеньку. Якщо ж дитина завмирає, стає млявою – ми спонукаємо її до дій, наприклад разом робити вечерю».

Ще думаю, що в жодному випадку не можна знецінювати те, що розповідають нам про свої відчуття діти. Ніяких «не вигадуй», «що ти плетеш», «де ти такого наслухався?». Хай виговорюються, а тоді почують від нас дуже спокійні слова: «Ми разом, у нас сильна армія і мужні захисники. Нас є кому захищати».

Якщо маєте свої історії на цю тему – запрошую ділитися. Наші  адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».

Читайте також: «Люди, ви неймовірні!»: як у волинській громаді мами з дітками допомагають ЗСУ (Фото).