Українська біженка кинулась під потяг у Данії

Знала англійську, любила малювати, але жила у своєму світі...

…У комуну Відовре Вероніка приїхала літнього дня. Через дві русяві кіски здалася всім юним дівчам. Дорослість видавав погляд – завжди серйозний, прямий, часто тривожний. Як і більшість українців, якими опікується відоврська комуна (адміністративно-державна одиниця в Данії), жила в хостелі. Мала невеличку затишну кімнату із санвузлом, комфортний побут, пристойну соціальну виплату. Та не ними найперше переймалися українські біженці, коли шукали прихисток на цій заморській землі. Хотілося найпростішого і найпотрібнішого – розуміння й людяності.

Хоронили чернігівчанку в Данії. Такою була воля батьків. Вони не приїхали. Не змогли, не наважилися їхати в далеку дорогу, чи, може, щось завадило…

 

У п’ять разів територіально менша за Україну Данія виявилася країною гостинною, а данці – людьми з великим серцем. Не знаєте мови – розкажуть жестами, усмішками, мімікою. Діляться всім, пропонують, розпитують про війну, виходять разом з українцями на мітинги проти росії й волонтерять.

Вероніка Дякова ще й дуже добре розмовляла англійською. Порівняно з іншими їй було легко спілкуватися з місцевими, які опікуються українськими біженцями. Любила малювати… Охоче допомагала, коли кликали, але душі повністю не відкривала навіть своїй єдиній у Копенгагені подрузі Оксані. Всім іншим лише скупо давала зрозуміти: чимось душа болить уже давно, хтось колись завдав їй нестерпної кривди – настільки великої, що у своєму внутрішньому світі їй простіше й певніше залишатися наодинці.

«Це був її вибір…»

Життя Вероніки могло скластися зовсім інакше. Якби не війна… Коли б не вона, проклята, ця українка могла би бути щасливою у своїй країні, в рідній хаті. Вирушала в світ за долею, та не за такою. Якби знав, не пустив би батько, горлицею полетіла б услід мати… Не склалося. Не станеться. Вже не здійсняться мрії, не буде весілля, хрестин…
Коли падала тілом на залізничну колію, саме збиралося зійти над землею сонечко. Була п’ята година ранку.

Дізнавшись про смерть українки, данці й земляки стали нести на зупинку квіти, а ще – свічки. Вони горіли протягом цілої наступної ночі. У цьому полум’ї не було осуду чи звинувачень. Мовляв, хтось хотів жити, а загинув на війні. Лиш чулося: «Вона сама так вирішила, а судитиме Господь».

 Хоронили чернігівчанку в Данії. Такою була воля батьків. Вони не приїхали. Не змогли, не наважилися їхати в далеку дорогу, чи, може, щось завадило… Так теж буває в житті.

«Прокидайся, донечко, ясне моє сонечко...»

Біля домовини за молодим життям плакали чужі люди. Та хіба ж чужі так щиро горювали б?

«Не всім дано бути однаково сильними, але всі можуть бути добрими й уважними одне до одного», – по-материнськи сприйняла жахливу смерть українки жінка-легенда волонтерства в Данії задля України Майкен Ларсен. Поруч втирали сльози працівники хостелу Ула, Карстон, Бо… Вони й несли труну до ритуального автомобіля.

Всі витрати на організацію похорону взяла на себе комуна. В ній працюють і три українки: Віта Буренко, Анна

Компанієць і Тетяна Йенсен, які фактично є вустами україномовного товариства, якщо потрібно вирішити питання в банку, спілкуватися з лікарями, роботодавцями, заповнювати анкети, влаштовувати дітей у садочки й школи… Цих жінок, які свого часу створили сім’ї в Данії, із зовсім незнайомими земляками з усіх регіонів України зворушливо ріднить вболівання за Батьківщину, батьківська мова й доброзичлива українська вдача.

Саме Анні довелося сповістити батькові Вероніки страшну новину. Він попросив відео з похоронної церемонії, а Анна перейнялася ще й тим, щоб зі своєї останньої земної дороги в чужому краї Вероніка взяла з собою часточку України з тихих мелодій «Рідна мати моя» і колискової «Прокидайся, донечко, ясне моє сонечко…». Їх глибокий зміст данці розуміли без перекладу. Всі ж бо батьки… На домовину разом із трояндами й хризантемами поклали українські соняшники і грудочки рідної землі.

Тіло покійної піддадуть кремації, прах віддадуть землі на кладовищі. На цьому місці не буде пам’ятника чи таблички. Такі звичаї.

Священниця Бріджітта молитву й проповідь завершила словами: «Господь підійме лице Своє до вас і дасть вам мир».

Останні новини:

• Росія накопичує ракети для нового масованого удару по Україні.
• Рівне попрощалося з Героєм, який отримав смертельне поранення під час збиття іранського дрона (Фото).
• На Волині в аварію потрапив 34-річний житель Львівської області.
• Важка тема: волиньрада просить податкову пояснити їй і бізнесменам «півтора десятка питань».
• У Генштабі пояснили план дій у разі повторного наступу рф з білорусі.
• До Луцька сьогодні привезуть загиблих Героїв.

Усі новини російсько-української війни – тут.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.