Серце воїна не билося 5 хвилин: як лікарі діставали Захисника з того світу

«Я лежав і розумів, що мене ніхто не врятує...»

«Після виконання завдання на одній із позицій нас не могли евакуювати, бо був масивний обстріл – і танки, і артилерія, і авіація. Ми просто сиділи й перечікували артобстріл. Пам’ятаю, дістаю телефон, була 11:45, і тут до нас в окоп прилітає міна. Насправді нам пощастило, бо осколки від неї полетіли в інший бік. Трохи посікло товаришів, а мені нічого не було взагалі. Сам вибух усе ж був дуже близько, метрів за два...» – розповідає військовий.
Після влучання міни в окоп командир позиції, на яку приїхав Сергій зі своїми товаришами, запропонував покинути її і перейти на іншу, метрів за 150–200. Наважилися бігти в інший окоп лише Сергій і командир, але жоден із них туди так і не дістався.

«На жаль, прилетіла «касета», і перший снаряд влучив у командира, він одразу загинув. Коли я це побачив, то рефлекторно також упав. Бо коли чуєш вибух, то відразу падаєш. Зразу зрозумів, що в цій ситуації так не треба робити, маю бігти до позиції. І от коли я встав і хотів зробити перший крок, другий снаряд прилетів по мені», – пригадує Сергій.
Поранений воїн під обстрілами пролежав, імовірно, ще зо 20 хвилин. 

«Свідомість не втратив. Бачив, що права рука просто теліпається на кітелі, вона вже не моя. Ліва рука майже не працювала, тоді ще не розумів чому. Виявилося, що в мене два переломи у лопатці, вирваний шматок м’яса. Я впав так, що бачив свої ноги – на одній з них було стільки крові, ніби пробита артерія. Розумів, що якщо це так, то в мене є всього 30 секунд. Той час минув, а я не втратив свідомості. Тоді дістав зубами турнікет, який був на бронежилеті. Адреналін в організмі зашкалював і це дало мені змогу лівою рукою таки допомогти собі. У своєму житті я найбільше сил віддав, щоб накласти цей турнікет на праву руку, але правильно затягнути його не вдалося.

Я зубами його стягнув, але не закрутив, не зміг. А ноги… коліном правої ноги затиснув артерію під лівим коліном, а ліва нога якраз була найбільше пробита – 6 дірок», – пригадує воїн.

Тоді взагалі сам нічого не міг зробити – мене треба було годувати, мити. Думав, що дружина не витримає, емоції минуть – і я стану непотрібним.

Сергій також пам’ятає, що намагався кричати, аби хтось прийшов на допомогу. Та що більше кричав, то більше задихався. А в якийсь момент йому вже просто хотілося швидше померти – шок минув, прийшов страшний біль.

«Я лежав і розумів, що мене ніхто не врятує: на першій позиції поранені хлопці, а до другої я так і не добіг. Не знаю, чому не знепритомнів. Дружина пояснює, що я все ж надіявся і це тримало. Через певний час біля мене проїжджав пікап і водій мене побачив. Я встиг ще сказати, щоб затиснув мені турнікетами руку та ноги. А потім втратив свідомість», – пригадує Сергій.

«Коли у госпіталі побачив Юлю, розплакався»

Далі на нього чекали кілька етапів медевакуації, але життя було все ще на волосинці.

«Коли людина помирає від кровотечі, то перед втратою свідомості вона починає бачити все у сірих тонах. Що більше людина втрачає крові, то темнішим усе стає. Вже коли мене забрала швидка, це була третя евакуація, то на фоні сірого неба бачив просто чорні силуети людей», – розповідає хлопець.

Далі – зупинка серця. 5 хвилин лікарі діставали захисника з того світу й таки витягли. Він багато днів провів у напівпритомному стані, пам’ятав лише, як медсестри просили його подзвонити батькам. Сергій не хотів.
Усе ж таки батько дізнався про стан сина, а згодом і дівчина Сергія – Юля.
«Вона вже все знала, ми поспілкувалися, ніби нічого й не було. Того самого дня Юля взяла квитки й приїхала до мене у Дніпро. Коли її побачив, я розплакався. З того часу ми щодня разом. Був такий момент, що сумнівався, чи потрібен я такий Юлі. Тоді взагалі сам нічого не міг зробити – мене треба було годувати, мити. Думав, що дружина не витримає, емоції минуть – і я стану непотрібним. Але вона вирішила, аби я не сумнівався, одружитися.

Звичайно, я здивувався, але водночас дуже зрадів. Ми розписалися 16 червня у київській лікарні», – розповідає військовий.

Позаду в Сергія вже 13 операцій. Зараз він може ходити (не без допомоги ортопедичних засобів) та рухати лівою рукою, хоча повне відновлення її функцій під питанням.

У Львові в реабілітаційному центрі «Незламні» хлопець відновлює сили й уже невдовзі отримає протез на праву руку. Біля нього його дружина Юля. Вона зараз активно вчить англійську, а він розпочав курси із 3D-дизайну.

Сергій – боєць і оптиміст. І Герой.

Катерина БЕНЮК, zahid.espreso.tv

Читайте також: Доведуть розпочате до кінця: воїни волинської бригади – на найнебезпечніших ділянках фронту (Фото)