Юна чемпіонка Валерія Єжова придумала шашкове волонтерство і зібрала для ЗСУ 21 тисячу гривень
А ви б зіграли на вулиці в шашки для Перемоги?
Чим переймалася і з чого дивувалася упродовж останнього часу редактор відділу економіки газети «Волинь» Алла ЛІСОВА
…спогадами, як нас обдурили в дитинстві
В далеких 1970-х роках, коли я відвідувала початкову школу, вже чітко усвідомлювала, що війна – то велика біда. Про це говорили старші. Про це нагадувало багато художніх фільмів про Другу світову (тоді її називали Великою Вітчизняною), мітинги з нагоди таких свят, як день радянської армії та День Перемоги. Нас, школярів, муштрували підготовкою концертів відповідної героїчної тематики.
Пам’ятаю, ніби це було вчора, що кожен такий виступ у маленькому клубі розпочинався обов’язково піснею «Вставай, страна огромная, вставай на смєртний бой…». У репертуарі апріорі були присутні інші подібні номери – «Віхрі враждєбниє вєют над намі..», «Там вдалі, за рєкой…» тощо. Часто інсценізували ці пісні, де мав бути німець як носій зла і радянський солдат у пілотці з червоною зіркою, зображений позитивним героєм. І в цьому напівполітичному дійстві брали участь школярі молодших класів!
Нам у голови настільки вдовбали впевненість у тому, що «красная армія всєх сільнєй», що ми не завжди розуміли дії і вчинки наших батьків та бабусь. Наприклад, навіщо на горищі складати в старі чемодани й мішки сірники, господарське мило і сіль? Це було кілька разів. Особливу тривогу в старших викликала Празька весна 1968 року. Тоді нас, малих, розбудили посеред ночі під гул важких літаків. Остерігалися, що якісь вороги почнуть бомбити мирний народ. Згодом у розмовах між собою побоювалися нападу китайців, бо їх, казали, дуже багато: по кілька на одного нашого. А ще трохи – Америки з її імперіалістами.
Тому військова підготовка стала для нас, старшокласників, однією з найважливіших навчальних дисциплін. І ми справді старалися освоїти ази військової справи, навчитися визначати звання за кількістю та величиною «зірочок» на погонах, розрізняти види зброї. А розібрати й зібрати автомат Калашникова на швидкість було справою честі майже кожного учня.
Згодом в університеті, навчання у якому припало на 1980-ті роки, була нова «нагінка»: у хлопців – військова, а в нас, дівчат – медична підготовка, на якій проходили програму медучилищ. Нам, окрім усього, потрібно було зазубрити, як діє на людину зброя масового знищення – хімічна, біологічна, ядерна. Тоді це сприймалося як фантастика…
Ми виховувалися на книгах радянських письменників. Чого лише вартий роман Олеся Гончара «Прапороносці», який тоді був символом героїзму радянської армії і її солдатів. Ми читали й вірили, що в «справедливих армій доля завжди прекрасна», як він писав. А в реальності та армія виявилася ницою, жорстокою і завойовницькою.
Ми ніколи не думали, що в ХХІ столітті, коли цивілізація досягне таких висот, наш «брат і сусід», керуючись первіснообщинними помислами й дикими намірами загарбати чужу територію, вдасться до нелюдських варварських методів боротьби?
…як теперішні діти війни сприймають війну
Три дрони, тепловізор, біноклі, зарядні пристрої – це все камінь-каширські школярі придбали для захисників за кошти, зібрані на солодких ярмарках, які влаштовують у центрі міста щотижня. Витратили на такі необхідні на передовій речі вже сотні тисяч гривень.
Це в них чотирнадцятий продаж.
Хіба можна без трепету в серці читати такі інформації? Подібні акції проводяться по всій Волині. Наші діти не лише адаптувалися до страшних реалій війни, а й стали майже поряд із дорослими на захист свого дому.
Якось голова Поромівської територіальної громади Володимирського району Олег Савчук повідомив, що зранку біля сільської ради зустрів компанію дітлахів із 20-гривневою купюрою в руках. Хлопці знайшли гроші, й шукали спосіб передати знахідку військовим.
Він підказав юним благодійникам, як поповнити волонтерську банку. Відтак школярі зробили бодай маленький, але внесок у придбання «ловця Шахедів», написав очільник громади.
З великим інтересом слідкую за фейсбук-сторінкою відомого телеведучого, а тепер ще й суперволонтера Сергія Притули.
«Сашко власноруч варить мило, Злата малює, Марія, Іван та Софія співають, а Ігор їздить на велосипеді. Кожен робить те, що вміє, але не забуває про воїнів, які за них зараз воюють… Ви — чудовий тил!» – як завжди, зворушливо написав він і розмістив фото з дітьми.
Коли ті запитали: «Як ви ставитесь до того, що ваші діти збирають кошти на вбивство?» – він відповів: «Наші діти збирають кошти на те, щоб вижити!!!».
А трохи раніше Сергій Притула з притаманною йому простотою і щирістю зізнався: «Я вже задовбався виплакувати свої очі після кожного приходу цих «ціпляток» до нашого фонду! Їм 5–7–9–13 років!!! Вони продавали у своїх містах лаванду, солодощі, лимонад, печиво, плели і реалізовували браслетики з бісеру, виступали з українськими піснями, грою на гітарі чи саксофоні, грали в шахи і шашки, збирали гроші у скриньку на вході до школи замість подарунків для вчителів на 1 вересня, торгували наборами патріотичних значків, чергували на дитячих блокпостах зі збору коштів.
Софія, Валерія, Діана, Анастасія, Софія, Діана, Марія, Катерина, Наталя, Андрій, Станіслав, Марія, Саша, Юлія, Тимофій, Крістіна, Аня…Сумарно, за останніх 2 тижні ви принесли до фонду 600 000 гривень!» Діти знають, що це – їхній внесок для придбання різних «пташок», станцій, антен, оптичних модулів, супутникових комплексів, дронів-камікадзе й багато іншого, що дає змогу знищувати ворогів.
Читайте також: «Мам, чому в нас у холодильнику російський прапор?»
Пригадую, ще на початку літа по телевізору побачила сюжет, як маленька тендітна дівчинка посеред столичної вулиці грала з дорослими у шашки з умовою: якщо людина програє – платить. Це була 11-річна українська чемпіонка світу із шашок серед дівчат до 19 років Валерія Єжова, яка таким чином збирала гроші, щоб допомогти українській армії. Оскільки я сама – любитель гри в шашки, мені дуже захотілося в той момент побути там і повболівати за юну чемпіонку-благодійницю. Бо хоч би скільки разів ти виходив на поєдинок – завжди хвилюєшся. Тому безмежно раділа, коли шашкістка раз за разом отримувала перемоги. Програвали всі, хто ставав з нею біля шашкової дошки. Тож Валерії вдалося передати до благодійного фонду велику суму!
Наші діти цього року різко подорослішали. Вони почали розуміти, що зі злом, яке прийшло в Україну, потрібно боротися всім. Якось Сергій Притула розповів про інтерв’ю іноземним журналістам. Коли ті запитали: «Як ви ставитесь до того, що ваші діти збирають кошти на вбивство?» – він відповів: «Наші діти збирають кошти на те, щоб вижити!!!».
А одна волонтерка написала, що їй потрапив до рук лист з малюнком хлопчика, крім того, в конверті були гроші – гривні, долар, копійки... І записка: «Від Матвія на ракету…». Їх передали у благодійний фонд.
Вісім місяців ми ведемо героїчну боротьбу з диявольською чумою, яка прийшла з московії. Вісім місяців тривог, сліз, печалі… Але залишаємо місце й для віри у світлий завтрашній день, у нашу Перемогу! Завдяки мужнім воїнам ЗСУ і таким неймовірним дітям, які живуть в Україні.
