Надія Григорівна запевнила, що поки будуть нитки – помирати не збирається, в’язатиме шкарпетки для захисників аж до Перемоги!
Поки будуть нитки – вмирати не збираюсь, або Хай про мене напишуть у газеті
Таке прохання висловила волинянка Надія Кульба з Кульчина, яка у свої 81 підтримує воїнів ЗСУ, піклуючись, аби їм там, на фронті, в холодну пору було тепло. Жінка сплела для військових понад дві сотні пар шкарпеток. 150 – поїхали на передову торік, 70 – нещодавно передала волонтерці Анастасії Рудик, яка й переказала нам побажання волинянки про публікацію в газеті
Попри поважний вік і підкошене важкою працею в молодості здоров’я, жінка не сидить на місці. Пані Надія має хворі ноги, тож поратися по господарству уже не в силі, а бути корисною ще так хоче. Аби не маятися без діла, волинянка використала свої навички з в’язання. Спочатку робила це для себе, родини, онуків, сусідів. Три роки тому почала плести для солдатів.
Розповідає, що якось побачила сюжет по телевізору, в якому показали, як мерзнуть воїни, відтоді й узялась до справи. Передає шкарпетки захисникам через волонтерів, які, до слова, в захваті від якості виробів. Ба більше, свої навички пенсіонерка постійно вдосконалює, стараючись, аби було не лише добротно, а й красиво.
Нитки приносять сусіди та небайдужі мешканці громади. Спочатку, каже, розпускала плетений старий одяг, але робити це стало дедалі важче, бо ж підводить нині зір. Загалом завдяки майстерності Надії Григорівни зігріті ноги у понад 250 захисників. А від цього й бабусі на душі тепліше. До свята Миколая пані Надія знову готує в’язані подарунки для захисників і захисниць.
Звикла до праці і без діла сидіти до цих пір не може.
Анастасія Рудик, яка розповіла нам про Надію Григорівну, волонтерить п’ятий рік, допомагаючи людям поважного віку. Їй про працьовиту краянку розказала сусідка з Кульчина, пані Олена, яка попросила забрати передачу для захисників. Перед поїздкою в село волонтерка спитала, яких гостинців привезти бабусі, а та попросила лиш приїхати і 20 хвилин поспілкуватися з нею. А під час розмови з волонтеркою озвучила свою маленьку мрію – публікацію в газеті з фото.
Останні 5 літ Надія Григорівна живе з дочкою під Луцьком у Кульчині. А народилася в селі Залужне на Локачинщині. 32 роки пропрацювала в місцевому колгоспі. З чоловіком збудували дім, народили й виховали трьох дітей. Жили щасливо, мали велике господарство. Чоловік помер 25 літ тому, згодом пішли з життя двоє синів. Важка праця змолоду підкосила здоров’я пані Надії, але енергії у неї не відібрала. Звикла до праці і без діла сидіти до цих пір не може.
«Відчувається бойовий характер, напевно, в силу життєвих обставин він став таким», – каже після спілкування з бабцею волонтерка Анастасія. А ще пані Надія бідкається тепер через нинішні події, шкодує «дітей», які захищають
Україну, знає, що багато гинуть. Каже: «Мені вже лишилось небагато, а їм би ще жити». Найбільше бажання волинянки – мир. Запевнила, поки будуть нитки, вмирати не збирається. Це заняття її тримає і додає сил, бо ж відчуває себе потрібною, допомагаючи захисникам.
Читайте також: «Мам, чому в нас у холодильнику російський прапор?»
