Колеги подарували пані Любі на день народження вихідний, але іменинниця все одно взялася за роботу!
Луцькі двірники «вбивають» осінь і не шкодують про це (Фото)
Щороку активізація такого хімічного процесу, як розпад хлорофілу, робить мене трішки щасливішою. Якщо не вдавати з себе розумницю, то можна сказати, що мене тішать жовті листочки. По дорозі на роботу копаю їх ногами, найгарніші підбираю… Цього достатньо, аби віддалитися від своїх проблем. Світ на кілька хвилин стає досконалим, і я радісно крокую, сьорбаючи каву з паперового стаканчика. Втім, у тих сповнених романтики епізодах є один нюанс — двірники. Вони безжально метуть, заграбують, викидають… У дитинстві я називала їх вбивцями осені. Спостерігала за їхньою роботою і так хотіла крикнути: «Куди ви несете мої листки?!»
«Осінь почувається самотньою — її не помічають»
Образа на кривдників золотої пори посилилася, коли зрозуміла, що цим займаються і мої батьки. Вони зрізали березу біля нашого подвір’я, бо її дрібненькі листочки важко було замітати! Коли від дерева залишився тільки пеньок, я гірко плакала. Тоді здалося, що осені ніхто не бачить. Бабуся пообіцяла посадити там черешню й сказала, що зрозумію все, коли виросту. Втім, її передбачення не справдилося. Кожного ранку, коли оберемки «золота» запихають у великі чорні пакети, у мене знову виникає дитяча претензія: «Куди ви несете мої листки?!»
Наповнені листям пакети повезуть на смітник...
Пані в хустині у горошок не схожа на «вбивцю»
Я орендую житло в обласному центрі на проспекті Перемоги, де дуже багато каштанів. З ними і крізь шибку можна поговорити, і на лавочці у скверику. А найкраще гуляти з цими «корінними» лучанами увечері, коли опале листя ще не прибрали. А от вранці на цій ділянці його щодня жваво заграбує якась літня жінка. Саме вона стала першою двірничкою, на яку я не змогла образитися через «свої» листочки: її синя хустина у білий горошок зовсім не збігалася зі статусом «вбивці осені». Цей контраст мене спантеличив. Трохи поспостерігавши, вирішила познайомитись.
Жінка не одразу зрозуміла, що я звертаюсь до неї — оглянулася навколо, а потім здивовано привіталася. Виявилося, що Любов Юрченко прибирає вулиці обласного центру вже більше 10 років. Каже, попри те, що золотої пори доводиться часто працювати у дощову погоду й від заграбування постійно болить спина, осінь дуже любить і навіть хотіла б залишити листя на деяких ділянках!
Мені майже 70, але рада, що треба щодня заграбувати листя, бо якби сиділа вдома, напевно, здуріла б від новин і хвилювання…
— Вчора замела, а сьогодні знов нападало. Хай би на зеленій зоні лежало, але пішла така мода, що до самої землі треба вигрібати. Коли молода була, листям з подругами кидалися, діти їх збирали… Зараз такого мало, але деколи люди таки запитують, нащо я таку красу заграбую… А це ж мої обов’язки, — каже пані Люба.
Також лучанка розповіла, що з кожним роком здорових дерев стає все менше. Роздивившись каштанове листя, яке нещадно доїдає мінуюча міль, запитала про її яскраву хустину. Виявилося, у день нашого знайомства жінка відзначала 71–річчя, тож вбрання — святкове! Після моїх привітань пані Люба наголосила, що на балачки більше не має часу, бо за графіком через пів години має допомогти колегам, які неподалік прибирають парк. Я теж вирішила приєднатися.
«Грабаю листя, щоб не хвилюватися за внука–військового»
«Вбивць» осені у тому парку було дуже багато. Хтось замітав, хтось зграбував, інші — вантажили. Краєвиди сіріли на очах, тож вирішила залишити пані Любу і поспілкуватися з іншими двірниками. Виявилося, що найбільше досвіду у цій справі у Світлани Іванівни: жінка підтримує чистоту у місті вже 40 років.
— Пішла на цю роботу, щоб прогодувати трьох дітей, зараз працюю заради внуків. Вставати вдосвіта було тяжко, два будильники наводила. А зараз о 5–й ранку навіть у вихідні прокидаюсь. Колись дуже любила осінь, а зараз на те листя нема коли дивитися. Якби можна було, не прибирали б: і нам легше, і людям приємно, — каже Світлана Іванівна.
Почувши нашу розмову, її колега Люба Шевчук, яка саме готувала до роботи своє знаряддя, сказала, що теж хотіла б залишити листя, але… не цьогоріч.
— Ця осінь не така золота, як попередні, бо війна. Зять і внук у Дніпрі, ще один родич — у Великобританії на навчаннях. Мені майже 70, але рада, що треба щодня заграбувати листя, бо якби сиділа вдома, напевно, здуріла б від новин і хвилювання… — поділилася жінка.
Двірники наводять чистоту у місті з 5-ї ранку!
Поляки бережуть листя для їжаків, а горохівчани — для фотосесій
Після спілкування з двірниками зрозуміла, що моя мрія про закиданий листям Луцьк навряд чи збудеться. Але нещодавно прочитала у мережі, що у невеличкому польському містечку Рибник опале листя змітають лише з пішохідних доріжок, а парки не прибирають зовсім! Таким чином хочуть допомогти перезимувати їжакам і зайчикам.
Стало цікаво, чи можливо запровадити подібне у нашій області. Вирішила запитати про це у міського голови рідного мені Горохова Віктора Годика. Виявилося, що очільник громади теж шанувальник осені, тож розпорядження про прибирання ділянок дає поступово.
— Центральні вулиці прибираємо повністю, бо листя красиве певний період часу, а потім розкладається… Велика подяка двірникам, у них непроста робота. А в парках, звісно, залишаємо. Але не тільки для їжаків, а й для містян, які дуже люблять фотографуватися, — усміхаючись, зазначив Віктор Годик.
Читайте також: «Герої не вмирають? Але він же не дихає...».
