Це було цьогорічного літа: мужній боєць Олександр Пасевич підняв національний прапор України в селі Кочубеївка на Миколаївщині.
Волинянину вийняли 100 осколків, підлікувався – і знову на фронт!
На початку серпня, на п’ятому місяці повномасштабного вторгнення росії в Україну, наша газета розповідала про Василя Пасевича із села Любешівська Воля Камінь-Каширського району. На той час він після поранення, яке одержав у бою поблизу села Берестове Бахмутського району на Донеччині, перебував у Волинській обласній клінічній лікарні, куди його доправили з Дніпра. Сто осколків витягли з його тіла хірурги. Вже тоді на запитання, чи повернеться до побратимів, сказав: «Підлікуюся – і знову на передову»
А цими днями натрапила у фейсбуці на світлину, на якій Олександр удвох із ще одним військовим. І лаконічний підпис: «Зустрілися друзі». А далі було наше спілкування. «Рада бачити вас здоровим. Ви вдома, чи, як і казали, підлікувалися – й до побратимів?» – написала у приваті. Й відповідь не забарилася: «Якраз у дорозі – їду вже на фронт. Дякую, що стежите за нами».
А я подякувала чоловікові за те, що відгукнувся, й додала: «Обіцяйте інтерв’ю (вже не в телефонному режимі і не з допомогою соцмереж, а при зустрічі) після війни. Повертайтеся з Перемогою! Хай вас Бог береже!»...
Ми, звичайно ж, стежимо за тим, як складається доля наших героїв. Тим більш таких захисників, як Олександр Пасевич, на яких тримається Україна. Ще в травні 2014 року чоловік добровольцем пішов в АТО. І був на війні до 2019-го. Починав у 51-й бригаді, яку згодом було перейменовано на 14-ту. Приїжджав додому на декілька місяців до своєї сім’ї (з дружиною Наталією ростять доньку й сина), до батьків – і щоразу знову повертався до побратимів. Із рук тодішнього міністра оборони Степана Полторака одержав нагороду – орден «Знак пошани». А у липні цього року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за вірність військовій присязі він був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Про це Олександр дізнався із соцмереж, коли вже був у Волинській обласній клінічній лікарні.
Якраз у дорозі – їду вже на фронт. Дякую, що стежите за нами.
– Саша, як тільки одужає, піде на передову. Не вагаючись, як і на початку війни, – говорила влітку при зустрічі дружина захисника. – «Бо хто, як не ми?» «Бо маленькі діти, а ворог близько...», – так казав Олександр. Для нього завжди найважливішим було, аби ті, з ким іде на бойове завдання, залишилися живі.
І знову пішов, бо не може бути осторонь, коли Україна в небезпеці.
Читайте також на volyn.com.ua: «Боєць тероборони з Волині створив снігового воїна у свій день народження (Відео)».
