Ми вже звикли до комфорту й цим втішалися. Але…
А вам доводилося вибирати попіл з грубки?
Колишні зими були значно лютішими, ніж тепер. Вже на Покрову стежки присипало снігом і доводилося шукати рукавички. А «Михайло, приїхавши на білому коні», приносив нам, сільським дітлахам, справжню втіху, вкриваючи ковзанки льодом. І вже грудневої пори зазвичай доводилося долати хуртовинні замети, добираючись через поле за три кілометри в середню школу сусіднього села
Отоді й по-особливому цінувалися теплі батареї (нова школа, збудована в 1976 році, мала вже парове опалення), біля яких на перервах вмощувалися дівчата.
А після повернення до хати відразу хотілося притулитися до грубки. Та для цього нерідко, якщо не було нікого зі старших вдома, треба було швидко вибрати з грубки попіл й мотнутися у хлівчик по дрова. І тільки тоді, десь через годину, по кімнаті йшов «дух», поволі тепліло. І вже можна було заодно ставити на плиту якусь їжу для підігрівання.
Пам’ятаю також, з яким острахом (боялися, що можуть вибухнути) сприйняли в моєму селі перші «блага» цивілізації – газові плити, які підключалися до балона. Згодом, коли оцінили зручність «газу» й все більше людей старалися поставити таку нехитру конструкцію у господарстві, в дефіциті стали балони. Для їх отримання потрібно було записуватися заздалегідь або й дати «на лапу» чи поставити могорич, бо кількість була обмежена й усім не вистачало.
І воду доводилося носити з криниці. Хоч вона була за 50 метрів, в осінньо-зимову пору дорога у вибоїнах і багнюці з повними відрами була ще тим випробуванням. Нерідко до колодязя вишиковувалася черга, бо в сусідніх уже тоді, в пору активної вуглерозвідки, зникала вода. Про інші побутові незручності, як «ходили до вітру», навіть не хочеться згадувати.
Однак тоді нікому навіть на думку не спадало на когось нарікати. Бо вірили, що в селах, як і в містах, колись заживуть «по-панськи».
Однак тоді нікому навіть на думку не спадало на когось нарікати. Бо вірили, що в селах, як і в містах, колись заживуть «по-панськи».
І тепер, після 30 років незалежності, все ніби внормувалося, покращився побут. Українці отримали можливість не лише побачити, як живуть у Європі, а й багато чого звідти перейняти й запровадити у себе. Ми вже звикли до комфорту й цим втішалися. Але…
Не будемо про те, що «не сподівалися», «до останнього не вірили», – це, як кажуть, проїхали. Тепер – про злободенне.
Останніми днями дуже загострилася ситуація з енергопостачанням, спричинена масовими ракетними ударами рашистів по українських об’єктах критичної інфраструктури. Це викликало вимушені аварійні відключення споживачів від енергопостачання. Разом з тим побільшало невдоволення, роздратування і скарг на те, що «в одних відключають, а в інших світиться», «чому ніхто не попереджає, скільки часу не буде світла», «навіщо така влада, яка не контролює вимкнення електроенергії» тощо. Найгіркіше, коли в хід пускають образливі й нецензурні словечка. Відразу скажу: я на боці тих, хто ставить питання: «В чиї ворота ви забиваєте гол цим ремствуванням?»
Щодо графіків відключень, то відомо, що вони часто – аварійні. Диспетчер Укренерго визначає найбільш перевантажені лінії і передає інформацію про відключення в обленерго. Це відбувається швидко, тому, напевно, повідомляти заздалегідь ніколи. Якщо у вашому будинку вимкнуто світло, а в тому, що поруч, воно є, значить, сусідній будинок чи навіть під’їзд приєднано до іншої лінії електропередач або підстанції, яка належить до іншої групи або черги у графіку відключення. Фахівці з острахом кажуть: є небезпека, що ми можемо взагалі
залишитися без електропостачання і найскладніше може чекати попереду.
Україна воює дев’ятий місяць. Свої поразки на полі бою росія намагається компенсувати ударами по енергетичних об’єктах країни, позбавляючи нормального життя мільйони громадян. Тим, що ми взагалі маємо світло, тепло і воду, завдячуємо професіоналізму і відповідальності наших енергетиків та й комунальників. В Укренерго зазначають, що ремонтні бригади працюють цілодобово, але для відновлення високотехнологічного обладнання потрібен час.
Знаючи підступність окупанта, який діє терористичними методами, військові припускають, що в найбільш холодні зимові місяці подібні атаки ворог може поновити. Така реальність. Але ми, українці, не раз проходили випробування. І тепер мусимо витерпіти й вистояти!
Алла ЛІСОВА, редактор відділу економіки газети «Волинь».
Читайте також на volyn.com.ua: ««Ніде в світі Бога більше нема, тільки в кремлі» (Відео)».
