Їхню любов не змогла вбити російська ракета (Топ фейсбук-постів минулого тижня)
Журналісти «Волині» перелистали для вас сотні сторінок соцмереж, щоб знайти найцікавіше
Ця світлина, яка розриває серце
Воєнний фотограф з Голландії Едді Ван Вессел (Eddy van Wessel) поділився світлиною пари стареньких із Бахмута. Він написав, що сфотографував їх у лікарні 17 листопада після того, як у їхній дім влучила російська ракета.
На стіні за спиною поранених стареньких — малюнок із голубом миру й написом «Україна понад усе».
В обох героїв фото забинтовано голови, а в жінки ще й руки, їхній одяг пошарпаний. На стіні за спиною поранених стареньких — малюнок із голубом миру й написом «Україна понад усе».
У Центрі стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки заявили, що ця фотографія демонструє різницю між українцями і росіянами. «Ви можете відібрати у людей будинок, зруйнувати те, що вони будували роками. Але любові і вірності не відібрати», — йдеться у повідомленні.
Розревілася сьогодні на концерті
Через 15 хвилин після початку вимкнули світло в театрі, але артисти продовжували співати, глядачі ввімкнули ліхтарики і плескали ще гучніше
І це виглядало настільки зворушливо, що не можна було стримати сліз. Сліз не печалі, а гордості за нашу націю! Дух Український росіяни ніколи не зламають!
Півторагодинний концерт у напівтемряві на одному диханні! Дякую кожному артисту хору та балету за вашу майстерність і неймовірну зворушливість!
Дякую ЗСУ, енергетикам, лікарям, волонтерам та усім, хто дає віру в нашу Перемогу!
P. S. «Нічого не можу додати. Рівне. Музично-драматичний театр. 18 листопада. Так було…» (Олександр СТАДНИК, керівник Волинського народного хору).
Вікторія КЛЄЩЕНКО–ПИЛИПЧУК.
«Успокойся, не психуй!»:
до волинського хлопчика навідалися з Офісу Президента
Нещодавно у трирічного Назара Будка, який став популярним завдяки своїй фразі «Не психуй!», побував у гостях заступник керівника ОП Кирило Тимошенко
Фото з малим волинянином високопосадовець опублікував на своїй фейсбук–сторінці.
«Під час робочої поїздки на Волинь заїхали до родини Назара Будка», — підписав світлину Тимошенко.
Назар зі старшим братом чекають тата з фронту. Їхній батько служить у 14–й бригаді. Відео, яке стало вірусним у мережі, записували саме для татка. Від нього він і навчився так говорити, бо влітку тато Назара отримав поранення і коли перебував вдома, то заспокоював дружину.
«Нічо! Помиєм! Не плач, успокойся, не психуй!» — десь під таким гаслом і працюємо весь час, зачищаючи нашу землю від окупантів! Дякую Назарові та батькам за емоції та тверезу оцінку ситуації!» — зауважив заступник керівника ОП.
Зазначимо, що відео з маленьким волинянином, у якому він розсипав борошно, а потім почав заспокоювати маму, набрало в інтернеті велику кількість переглядів. Після того в мережі почали поширювати ролики з хештегом «Не психуй».
«В старенькій кожній я шукаю свою Бабусю…»
17 листопада 1916 року народилася Мама моєї Мами
106 років тому прийшла в світ Жінка, яка продовжила Рід від моєї Прабабусі Феодори Капись–Малиновської — Лідія Павлівна Собіпан–Капись. Вони були найстаршими, коли я починала робити свої перші кроки… І як же тепло й затишно було на руках у Бабусі Лідусі!.. Красуня, трудяга, рукодільниця, кулінарка, багатодітна Мама, любляча дружина, спритна й енергійна в усі свої роки земного життя… Вічності Вам тихої, спокійної, безтурботної. Спочивайте з миром у Господніх оселях, Бабусенько–Прабабусенько–Прапрабабусенько Лідо!
Сьогодні моя Внучка Міланочка — теж 17–го — має свято: аж 17 місяців нам! І вже таким, як Меланія Олександрівна, продовжувати, примножувати і пам’ятати про РІД… І в Тата Олександра милої дівчинки День народження 17–го! Родинно обіймаю й цілую. Дякую Всемилостивому Богу за Вас!
Останні новини:
- Без батька залишилося троє дітей: війна забрала життя Героя з Волині (Фото).
- На Волині з дороги злетіло авто «Укрпошти»: на місці працювали рятувальники (Фото).
- У найменшому на Волині місті на вулиці виявили мертвою жінку.
- Яким буде курс долара у 2023 році: з'явився свіжий прогноз.
- «На ньому можна різати ковбаску»: в окупованому Мелітополі влаштували сміливу акцію (Фото).
- «Без роздумів узяв до рук зброю»: на Донеччині загинув 33-річний призер чемпіонату світу (Фото).
БАБУСЯ
Пишу вірша я вже без Тебе,
Моя улюблена Бабусю,
У сивих хмарах, там, на небі,
Шукаю образ Твій, дивлюся.
Тепер приходиш лиш ночами,
Твій дотик ніжний відчуваю,
Як небо встелене зірками,
В думках про Тебе засинаю.
Щемить пекуче, як згадаю,
Ті світлі спогади безхмарні,
В старенькій кожній я шукаю
Свою Бабусю — та все марно.
Живуть зі мною мудрі фрази,
В душі заглибно оселились,
Цінніші за усі алмази,
Вони ніде не розчинились.
Захоплював Твій гострий
розум,
Заплетений в коштовний
досвід,
Не помилялась у прогнозах,
Твоя наука в серці досі.
В думках з Тобою співпадали,
І розуміли все з півслова,
В молитві голову схиляли,
Коли зверталися до Бога.
Любила з тіста виробляти
Фігурки різні, силуети,
Шедеври вміла випікати,
Всі знала тонкощі й секрети.
Той запах пиріжків духмяний,
Спокусливо кружляв, манливо,
Був хлібчик на столі рум’яний,
Поводилася з ним дбайливо.
Бабуся радо пригощала,
Любила з ближнім поділитись,
Онуків міцно обіймала,
Уміла з ними веселитись.
Квітковий рай в саду створила —
Троянди, айстри і жоржини,
Навколо хати посадила
Кущі червоної малини.
І все нагадує про Тебе,
Твій слід видніється повсюди,
В Тобі завжди буде потреба,
Тебе ніколи не забуду…
Людмила ЯКИМЧУК.
«То ми їм віддаємо і цю радість… ялинку?»
Якщо вам герої когось і нагадують, то і нехай. Отже, кухня, темно. Двоє — матера і син
Матера, глибоко за 40, близько до піісят. В непозбувній бентезі дивиться у тривожне листопадове вікно. Каже строгим надтріснутим голосом до сина, якому поки 19, но скоро 20.
Матера:
— Все, не буде цього року ніякої ялинки (заламує внутрішні руки).
Син:
— В країні чи вдома?
Матера (категорично і одним махом рубає повітря зовнішньою рукою):
— Ніде!
Син (не вірить своїм вухам, бо вони з ялинкою в глибоких родинних зв’язках із самого дитинства. «Брата» розлучають з «сестрою» — йде пару акордів з індійського кіно. Син, про всяк випадок обережно, питає):
– І… і шо — подарунків ніяких теж не буде?
Матера мовчить.
Син топчеться на місці:
— Помагаємо рашистам, так? Хоч щось добре можна було ждати на кінець року. То ми їм віддаємо і цю радість.
Так?
Матера (глухим голосом бурчить):
— Одстань… нічо не хочу…
Син виходить. Коли матера готова взриднуть, вертається в кухню.
Син, майже 20 років, робить «очі Шрека»:
— Мам… ну хоч малесеньку, хоч на підвіконня….
(Всі полегшено зітхають і обіймаються. Матера згадує, де ж то шукати святкову гірлянду, яка працює не від електрики, щоб запхать у тривожний і давно вже псіхований од невизначеності рюкзачок.
«Якщо не буде навіть на підвіконня — сама буду за ялинку», — вдоволено думає. Усміхається і навпомацки наливає келішок вина.
Подають світло.
Наталка ШЕПЕЛЬ.
Усі новини російсько-української війни – тут.