Данилко – один із тих, кому педагоги «Проліска» показали, що життя не обмежується чотирма стінами.
«Крик душі! Все навколо нашого «Проліска» сповнено чуток»
Батьки дітей з інвалідністю обласного центру Волині підняли інформаційну хвилю щодо реорганізації закладу, який займається реабілітацією їхніх синів і доньок. Вони бояться, що центр «Пролісок» (а мова про нього) перетворять на установу з іншими цілями. Директорка ж Центру озвучує заспокійливі аргументи
«Ми, батьки дітей з інвалідністю, часто почуваємо себе не на часі»
Керівники чотирьох громадських організацій Волині, які опікуються дітьми з особливими потребами, в середині листопада надіслали звернення до Міністерства соцполітики, уповноваженого Верховної Ради з прав людини та до народних депутатів. Просять пояснити, яке майбутнє в установи, що допомагає їм жити, й посприяти, аби колектив «Проліска» міг працювати без збоїв і на належному рівні. Їхні ініціативи спровокували напівінформація-напівчутки про реорганізацію Центру. Батьки з «Янголят», «Даун-синдрому», «Кольорової капустинки» та «Інклюзивних студій» підозрюють, що реорганізація установи нічим добрим для них не закінчиться.
Чому вони непокояться? Бо не мають повноцінної інформації. «Це державний заклад з надання реабілітаційних послуг для дітей. Наприклад, з назви закладу планують забрати слово «дітей». Ми були шоковані. Чим це «загрожує» дітям з інвалідністю? Про це та інше – одні здогадки. У нас дітки з ДЦП, вони ніколи в школу не підуть… У мене син з синдромом Дауна, то легше...» – пояснює мама і керівник організації «Інклюзивні студії» Наталя
Шнит. Вона розповідає, як важко батькам постійно й невідступно бути поруч із дитиною, яка не може відвідувати жоден загальноосвітній заклад. У цьому сенсі фахівці «Проліска», які займаються з особливими хлопчиками й дівчатками, одночасно допомагають соціалізуватися і малим, і дорослим, – є для таких сімей справжнім порятунком, вікном у світ.
Їхня боротьба, спрямована на нормальне відвідування закладу, триває уже другий рік (прагнуть, щоб дітки могли перебувати у «Проліску» в групі з іншими до 5 годин щодня). Зараз це можливо лише упродовж години-півтори.
Наталя Шнит і такі, як вона (а їх близько двохсот), дуже бояться, що їх поставлять перед фактом, що от тепер Центр буде такий-то і щось змінювати уже пізно. Вона зауважує, що дуже би хотіла, аби батьки могли впливати на формування статуту організації, яка створена для їхніх дітей, – не тільки знати, що їх чекає, а й самим планувати.
Нині ж, розповідає жінка, їхня боротьба, спрямована на нормальне відвідування закладу, триває уже другий рік (прагнуть, щоб дітки могли перебувати у «Проліску» в групі з іншими до 5 годин щодня). Зараз це можливо лише упродовж години-півтори. Розповідають, що з 2020 року Центр то припиняв роботу, то обмежував послуги через коронавірус, а тепер – через війну.
«Усе піде тільки на благо»?
Нещодавно в установу, офіційна назава якої – державна реабілітаційна установа «Центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю «Пролісок»», призначили директорку. Віта Сакуляк у коментарі нашому виданню зауважила, що у цій темі зараз дуже багато чуток. Можливо, через те, що чітких даних щодо майбутньої діяльності Центру для дітей сьогодні справді немає. Директорка повідомила, що відбувається юридична зміна назви, розробляють статут. Що ж до того, які послуги для дітей будуть збережені, Віта Сакуляк висловлюється впевнено: «Дітки нікуди звідси не йдуть. Міністерство ж призначає керівника закладу не для того, щоб його закрити!
Послуги будуть збережені, а деякі навіть розширені. Поки що не можу сказати які саме, але я над цим працюю. Я думаю, що усе піде тільки на благо».
Окрім реорганізації, в «Проліску» мають ще один великий виклик: потрібне укриття, а в закладі такого типу, де є діти-візочники, його облаштувати складніше, аніж у середньостатистичному.
P. S. Як видається, наші міністерства, запроваджуючи якісь зміни, мало думають про те, що спочатку годилось би їх обговорити з тими, хто з цим житиме. Обговорити – й дати можливість впливати.
А крім того, дуже хочеться, аби наша землячка Наталя Шнит (й інші мами й тати, які виховують дітей з інвалідністю) змінила гірку думку про своє місце в громаді, яку висловлюють очно й у соцмережі: «Розумію, що війна і багато що стає не на часі, але якось так сталося, що ми, батьки дітей з інвалідністю, часто почуваємо себе зі своїми дітьми не на часі...».
Олена КАЛЕНЮК
Читайте також: Мер Луцька повідомив, яка ситуація з електроенергією в місті вранці 26 листопада.
