Після оприлюднення пікантних світлин СБУ інтернет-мережа вибухнула фотожабами на кшталт «Опять распялі мальчіка...», а в коментарях зазначивши про обшуки: «Бога не знайдено».
«Якщо дуже важко – треба взяти чиюсь «консервну банку»
Чим переймалася і з чого дивувалася останнім часом редакторка відділу освіти й культури Оксана КОВАЛЕНКО
…небажанням частини українців глянути правді у вічі
Тема релігії й віри як політтехнології в Україні нині така «благодатна»! Настільки багата новинами, подіями, історіями про «головних героїв» з української православної церкви мп (тобто тієї, що належить до московського патріархату, але обманює, що це не так), що можна знімати бестселери або ж писати наукові дисертації з політології, психології й предмету «національна безпека». Прикладів із життя, на жаль, тисячі. І не десь у русифікованій частині України, а серед нас. Знайома вірянка однієї з луцьких церков упц мп дуже енергійно доводила, що нині в Україні триває громадянська війна. Одночасно в одній із релігійних фейсбук-груп її одновірці ширять повідомлення про «підступну» СБУ, яка навіщось познаходила якісь гроші й літературу та геть несправедливо вчепилася в шановне «найсвятіше» товариство. «Боже борони й вбережи» писали коментатори на знак підтримки автора того допису, міцно заплющуючи очі на шалені суми невідомого походження, на зміст книжечок і листівочок з самого епіцентру путінсько-кіріловського «руского міра». (А ще ж СБУ оприлюднила «гостріші», пікантніші фото зі світу посередників між Всевишнім і людьми, у цьому випадку між поважним священнослужителем і неповнолітнім хористом). То від чого й для чого таких має берегти Бог? Як можна жити в Україні, ходити на похорони воїнів, ховатися від російських ракет найвищого класу, слухати перемовини росіян одне з одним про те, кому кого вдалося зґвалтувати і скільки награбувати, а ще мати розкіш читати різні джерела інформації – і бути такими?! Заплющувати на таке очі, не думати про очевидний і нерозривний зв’язок і взаємовплив між своєю маленькою церковкою й тими, хто на її верхівці, – то велика відповідальність громадянина перед своєю державою.
…здатністю наших підійматися над російською пітьмою
З тієї «постріляної» середи минув лише тиждень, а в нашому лексиконі завоював своє місце термін «блекаут». З англійської це означає «затемнити, вимкнути світло». В українському вимірі потенційно страшний «блекаут» став ще однією інструкцією з виживання, передусім психологічного. Бо ж темрява страшна, коли полонить панікою мозок і душу. А в нас вона, дякувати Богу, не була тотальною завдяки рятувальникам, енергетикам, комунальникам і владі. Хто читав у ці дні соцмережі, мав можливість знайти собі ще й внутрішні пункти незламності. Знана на Волині викладачка університету імені Лесі Українки Світлана Богдан, приміром, оповіла про чар керосинової лампи, а точніше про момент історії з життя своєї сім’ї… Знайома психологиня розповіла, як важливо вміти подякувати за те, що маємо так багато. Каже, одне лише висловлювання подяки, навіть подумки, додає сили… 90-та річниця Голодомору, яка припала саме на той мало світлий тиждень, – це теж пункт незламності. Тримаємося й несемо свою пам’ять по світу заради своєї армії, себе й заради них – невинно убитих предками все тих же злочинців, які безоглядно брехали й обплутували паралельною реальністю люд тоді й тепер. До речі, минулого тижня Верхня палата парламенту Ірландії і парламент Молдови визнали Голодомор 1932–1933 років в Україні геноцидом українського народу. А парламент Румунії визнав його злочином проти людства й українців. Це сталося через 90 років! І то не тільки про силу правди, а й про тодішню й теперішню нездатність світу адекватно й швидко реагувати на кровопролитні виклики…
« Заплющувати на таке безбожжя очі,
не думати про очевидний і нерозривний зв’язок і взаємовплив між своєю маленькою церковкою й тими, хто на її верхівці, –
то велика відповідальність громадянина перед своєю державою. »
Свою світлову опору, певний пункт незламності, має читач нашої газети, який мешкає в Ратному. Розповів, що архівує кожен номер воєнної «Волині», бо не виключає, що публікації стануть у пригоді міжнародним суддям, перед якими обов’язково постануть путін і його посіпаки.
Ну і про наш практицизм: тепер, кажуть, на день народження нема кращого подарунка за ліхтарик, а якщо ювілей – пакуйте на презент генератор. А одна українка запевнила фахівців Укренерго, що готова мерзнути і їсти напівфабрикати, аби тільки вони спробували виконати одну річ: де вийде – увімкнути вуличне світло в наших містах у формі певного напису, щоб російські супутники з космосу прочитали й передали адресату слово, яке найчастіше додають до прізвища російського президента українці.
…умінням земляків поводитися з… консервними банками
Маю на увазі не тільки те, як справно волиняни несуть металеві ємності волонтерам або самі беруться робити окопні свічки для ЗСУ. У соціальній психології існує «феномен консервної банки». Свого часу про нього розповідала світлої пам’яті соціологиня Ірина Бекешкіна: «У горах, коли тобі важко, сил іти вже немає й ти клянеш усе на світі, – візьми в товариша консервну банку та поклади у свій наплічник. Ти зразу відчуєш себе сильним і могутнім, таким, на кого той, хто йде поруч, може покластися». Це суперечить усім законам фізики, але працює за законами людськості. «Мені легшає, коли я допомагаю іншим», – зауважила якось Оксана Мороз із села Волошки, що на Ковельщині, яка чекає з війни чоловіка. Звідкілясь ця працьовита жінка знає, що, якщо дуже зле, треба взяти чиюсь «банку» – допомогти тому, кому ще важче.
Останні новини:
- Жителі Мар’янівської громади влаштували свято для захисників, які лікуються у Горохівській лікарні (Фото).
- Ледь не помер від переохолодження: у Польщі поліція врятувала українця.
- 36-річний ухилянт передумав тікати в Польщу, злякавшись глибокої річки.
- Гроші нічого не варті, коли нема сина: мама Героя віддала 2,5 мільйона на спортмайданчик.
- Скільки вихідних матимуть українці в січні 2023.
Усі новини російсько-української війни – тут.
