Усі підвелися зі своїх місць і кинулися обіймати дівчинку, яка не знала, сміятися чи плакати, і лише тихенько шепотіла: «Дякую!»
«Рішення класу»: життєва історія на вечір
– Якщо не дозволиш мені це зробити, я не зможу піти до школи! Мені буде соромно. Це дуже важливо, матусю! – Елена вибухнула плачем: це її найефективніша зброя. – Ох! Роби що хочеш... – пробуркотіла мати, кидаючи ложечку до мийки. – Будеш виглядати, як потвора. Тим гірше для тебе!
У 23 інших сім’ях розігрувалася подібна сцена. Це були діти із 2-Б класу середньої школи ім. Карла Альберта у Савої. У той день було прийнято важливе рішення. Однак учнів у 2-Б класі було 25. Справді, лише у двадцять п’ятій сім'ї все виглядало інакше. Елізабета була наче клубок неспокою. Мама й тато намагалися її підбадьорити. Дівчинка удвадцяте розглядала себе у дзеркалі.
Всі підвелися зі своїх місць і кинулися обіймати дівчинку, яка не знала, сміятися чи плакати, і лише тихенько шепотіла: «Дякую!»
– Знаю, з мене будуть сміятися. Досить подумати про Марізі, котра мене не любить, і про Паоло, який називав мене «вудкою». Тільки й чекають на це! По щоках дівчинки покотилися рясні сльози. Вона вдягла спортивну шапочку, яка була трішки завелика. Тато спокійно дивився на неї:
– Не бійся, Елізабето. Волоссячко швидко відросте. Ти дуже добре переносиш лікування і за кілька місяців почуватимешся чудово. – Так, але глянь на мене! – Елізабета у розпачі показала на свою голову, яка рожево поблискувала у дзеркалі. Лікування мало побороти рак крові, який було виявлено два місяці тому, і воно спричинило цілковите випадання волосся. Мама обіймала її на прощання: – Тримайся, Елізабето, вони швидко звикнуть, от побачиш! Дівчинка поправила шапочку, взяла наплічник і вийшла, шморгаючи носом. Перед дверима 2-Б класу у неї сильно загупало серце. Заплющила очі й увійшла. Коли ж відчинила їх, щоб дійти до своєї парти, побачила щось неймовірне. Всі, геть усі однокласники й однокласниці мали на головах шапочки! Усміхаючись, повернулися до неї, і з вигуком: «Привіт, Елізабето!» – зняли шапчини. Всі мали поголені голови, навіть
Марізі, котра так пишалася своїми кучерями. І Паоло, й Елена, і Джанджі, і Франческа... Всі підвелися зі своїх місць і кинулися обіймати дівчинку, яка не знала, сміятися чи плакати, і лише тихенько шепотіла: «Дякую!»
Біля дошки усміхався професор Донаті, який насправді не зголив собі волосся, оскільки був уже геть лисий і голову мав схожу на більярдну кулю.
Бруно ФЕРРЕРО, оповідання з книги «365 коротких історій для душі»
Останні новини:
- На Волині судитимуть медсестру, яка допомагала робити фейкові вакцинації.
- У Генштабі ЗСУ відповіли, чи можливе припинення вогню на свята.
- Що залишилося від торгового павільйону після пожежі у Луцьку (Фото).
- У Луцьку ситуація з електрикою покращується (Відео).
- У Володимирі зі святом привітали доньку загиблого військового.
Усі новини російсько-української війни – тут.
