Чекали на донечку, а лелека приніс аж трьох козаків!

Спочатку було кохання з першого погляду

Поєднати свої долі й прожити разом довге щасливе життя вони стали мріяти від дня знайомства. Обоє народилися в селах колишнього Горохівського району: Ольга – у Лобачівці (тепер Берестечківська територіальна громада),

Павло – у Новоставі нинішньої Горохівщини, а зустрітися їм судилося в Луцьку. Було Різдво Господнє, як приїхали в обласний центр кожен до своїх кумів та родичів. Вони, як з’ясувалося, товаришували між собою й разом зібралися у святковій світлиці, де майбутнє подружжя й закохалося з першого погляду.

 Крім земляцтва, у новоспеченої пари було багато спільного для міцного сімейного фундаменту. Вони виросли в шанованих хліборобських родинах, які змалку навчили дітей усе вміти, щоб добре було і в селі, і в місті жити.

Свого часу юна Оля (в дівоцтві Лавренюк) обрала професію швачки. Здобула її в одному з луцьких коледжів. Павло вивчився на тракториста в Берестечківському ПТУ-27. У його руках горить уся чоловіча робота.

Герої цієї публікації виховувалися в любові багатодітних сімей, тому ревно дорожать мудрістю батьків і своїми добропорядними родинами. А коли дізналися про первоцвіт свого кохання, в один голос зізналися одне одному: мріяли, щоб ним була донечка.

Фото з апарату УЗД шокована Ольга надіслала Павлові на роботу. Чоловік спершу не роздивився на ньому своє потрійне щастя, а коли почув новину з вуст дружини, то ще багато разів дзвонив-перепитував: «Чи ж добре тебе лікарка дивилася?».

– У ваших родичів уже народжувалися двійнята чи трійнята? – запитую у матусі.

– Так, але перше УЗ-обстеження потішило нас одним малям. На другому лікарі побачили двох малюків. Ми, звісно, зраділи, хоча й стало трохи боязко, – пригадує, усміхаючись, моя чарівна співрозмовниця.
На третій плановий огляд їй довелося йти самій. Тоді фахівчиня й розгледіла на моніторі ще одне тільце. Фото з апарату УЗД шокована Ольга надіслала Павлові на роботу. Чоловік спершу не роздивився на ньому своє потрійне щастя, а коли почув новину з вуст дружини, то ще багато разів дзвонив-перепитував: «Чи ж добре тебе лікарка дивилася?».

«Я усміхаюся і плачу разом із синочками»

Молода тендітна породілля каже, що виношувала своїх козачат дуже легко. Дивлячись на її великий живіт, друзі і знайомі дивувалися, як «вона ще ходить». А Оля й пробігтися могла, якщо дуже кудись поспішала.

Народжувати своїх малюків подружжя вирішило у Волинському обласному перинатальному центрі й тепер через газету «Волинь» адресує вдячність його генеральній директорці Ірині Горавській за згуртований колектив професіоналів, акушерці-гінекологу Наталії Хабазняк – за скрупульозні огляди, а завідувачці відділення дитячої реанімації Тетяні Загребельній – за турботу про трійню.

Хлоп’ята побачили світ семимісячними за допомогою кесарського розтину. Перше немовля вагою 1 кілограм 240 грамів лікарка притулила до неньки о 12 годині 37 хвилин, двох інших (1 кг 370 г і 1 кг 120 г – відповідно) через одну й дві хвилини. Наразі малі поспішайки міцніють і підростають у медзакладі.

Невдовзі Ольга й Павло заберуть своїх синочків додому, у чужу малосімейку. Коли орендували це невелике помешкання в добрих людей, ще не знали, що в ньому несподівано їм доведеться жити аж п’ятьом.

Відразу справлять хрестини, а до того матуся попросила не фотографувати й не озвучувати імен малюків. Є така народна пересторога. А поки що батьки щодня відвідують своїх сонечок у лікарняній палаті.

– Я усміхаюся, коли всміхаються вони, плачу разом з ними і ладна їм прихилити небо, як вони махають до мене рученятами. А ще так хочу, щоб усі синочки й донечки росли під мирним небом. Прошу в Бога, щоб закінчилася війна і щоб у нашій Україні народжувалося стільки діточок, як на небі є зірочок! – бажає українцям Ольга і вся її велика чоловіча сім’я. 

Читайте також: ««Може, там зовсім не нацисти?»: як прозріла мати рашиста».