Сподіваємось, і до Вашої малечі завтра завітає Миколай.
Як наближається свято під час війни. Колонка мами 4-ох дітей
– Мам, а ми ялинку поставимо? Бо куди ж Морозко покладе гостинці? Мам, а як під час війни він зможе до нас добратися? – мій невтомний «чомучка» поглядає на перший сніжок за вікном і з’ясовує плани «чарівників»
Малий уже розказав мені, що українська протиповітряна оборона дала ради російському Діду Морозу: хай ходить десь інде, а у нас тут виглядають Морозка. Він ставить питання за питанням, зокрема, яке ж то прізвище має Бог, – і, поки я чудуюся цьому, сам же й пропонує варіант відповіді: «Можливо, Бог Боженко».
Слухаю його роздуми й пригадую дуже поширений вислів: «Війна війною, а обід – за графіком». Він про те, що деякі речі, процеси мають бути, навіть якщо на душі й у гаманці «непросто» й немає уявлення, як це все можна поєднати з думками, що велика частина українців в окопах, у підвалах і на тому світі… Але ж дитячий дивосвіт є і незалежно від чорних хмар потребує чудес. Інший аргумент – свято тепер необхідне, бо дасть нам наснагу жити й допомагати, хто чим може, армії та своїй державі. Власне, про це не раз уже сказали фахові психологи й психотерапевти.
Моя улюблена фахівчиня Світлана Ройз, дописи якої регулярно читаю у фейсбуці, останнім разом розповіла, як запровадила у своїй сім’ї святковий адвент (подібний до шоколадного, у якому на щодень є нова цукерка-фігурка). У календарі цієї жінки – вимога кожного грудневого дня додавати в декор дому якийсь новорічний елемент. А ще вона з донькою читає різдвяні казки. Світлана Ройз підсумовує свої дії такими словами: «Свято наближається. Ми його плекаємо всередині… Поступово знову повертаємо собі можливість безтурботності та радості». (При тім психотерапевтка тепер дуже активно допомагає українцям із різних регіонів: проводить багато онлайн-занять для батьків і дітей, показує, які вправи, лічилки, віршики можуть допомогти опанувати тривожність, перебути час в укриттях).
Скажу, що історії про різдвяно-новорічні дива надійно оселилися і в наших із сином вечорах. Зважаючи на відсутність електрики, ми перейшли на аудіоказки, благо волонтери-актори озвучили дуже багато написаного українською мовою.
Зважаючи на відсутність електрики, ми перейшли на аудіоказки, благо волонтери-актори озвучили дуже багато написаного українською мовою.
А ще якось так сталося, що моя дитина стала частіше говорити про молитви. Розказує, як в дитсадку промовляє кілька разів фразу «Боже, хоч би не було повітряної тривоги», коли вихователі вкладають усю «команду» спати. (До слова, давно спостерігаю, що чомусь найчастіше росіяни організовують «нам» тривогу саме по 13-й годині, коли у наших дітей наближається «тиха година»). Без молитовності зараз ніяк…
Так що не віддаваймо ворогу нічого, в тому числі й нашої можливості відчути радість свята. А якщо маєте свої відкриття, як жити з дітьми під час війни, – діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО.
Читайте також на volyn.com.ua: «Як на Донеччині мене змусили дізнатися про того, хто брав Луцький замок».
