Можна співчувати убивцям, а можна їхнім жертвам – українцям - Княжицький

Про «Дождь». Спочатку спогади. Колись у Радянському Союзі возвеличували «воїнів-афганців». Навіть потім, у незалежній Україні теж це ставлення збереглося. І пам’ятник коло Лаври встановили. Це зрозуміло. Декілька моїх знайомих однолітків там загинуло і їх вважали героями. Ці пам’ятники по всій Україні стоять досі і до них несуть квіти. 

І от у 1989 році академік Сахаров дає інтерв’ю , в якому каже, як радянські солдати розстрілювали своїх, щоб вони не потрапили у полон. А згодом виходить на трибуну З’їзду народних депутатів СРСР і розповідає, що радянські солдати вбили мільйон мирних афганців під час окупації. 

Йому гнівно відповідає з трибуни ветеран афганської війни українець Сергій Червонописький. Червонопиському у 2012 році присвоєно Орден Держави. Він став Героєм України. 

Думаю, Червонописький щиро засуджував Сахарова за неповагу до воїнів- афганців, які виконували наказ. Але правий був Сахаров. Вони вбивали на чужій землі. 

Прикро, що сам журналіст, і ті, хто його підтримав на каналі і у житті не відчувають, що саме образило українців.

Журналіст «Дождя» співчуває «нещасним» російським мобілізованим і думає, як їм допомогти. Бо, мовляв вони не мали вибору. Мали. Можна було втекти, переховатися, навіть у в’язницю піти, але не погоджуватися вбивати українців. 

Можна співчувати їм, убивцям , а можна їхнім жертвам – українцям. Це нелегкий вибір. 

Адже серед цих вбивць, які стали такими не за власною ініціативою, є друзі, товариші, люди однієї з тобою національності. 
Сахаров вибрав один шлях, Червонописький і журналіст «Дождя» – інший. 

Прикро, що сам журналіст, і ті, хто його підтримав на каналі і у житті не відчувають, що саме образило українців.

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, народний депутат України від фракції «Європейська Солідарність»

Читайте також: Ситуація на фронті на ранок 16 грудня - Генштаб ЗСУ.