«І хоч в Одесі мене називали бандерою, вони проти росії»

Душею – завжди на Волині

Спершу був лист у редакцію. Данило Андрійович надіслав у редакцію нашої газети публікацію про Голодомор 1933 року на Одещині. Чоловік провів свою краєзнавчу розвідку про трагічний період на малій батьківщині родини своєї дружини Людмили.

– Мене завжди цікавила минувшина нашої країни, – каже Данило Андрійович, який у поважному віці не побоявся вирушати в далеку дорогу, аби морально підтримали рідну сестру (Ольга Андріївна Селедець – давня прихильниця і читачка газети «Волинь»). – Тому я ніколи не розумів тих людей, які не знали й не хотіли знати своєї історії або казали: «Ми до останнього не вірили, що росія нападе…». Хіба можна було в цьому сумніватися, якщо знати розвиток подій упродовж останніх століть, десятиліть?

Уродженець села Ясенівка (тепер Городок Луцького району) тісно пов’язаний родинним корінням із прибузьким селом Млинище Володимирського району, звідки сім’ї під час німецької окупації вивезли «під Луцьк». Зараз там проживають родичі, на кладовищі – могили предків.

– Я 56 років – на Одещині, але я не одесит, а волинянин. Тут похоронені мої батьки, брати, сестра. Заповім, щоб і мій прах поховали на Волині.

Читайте також: Волинський сухпайок, який возять на передову, добрався до «рекордної» позначки.

«Одесити свого міста ворогу не здадуть»

Ще під час навчання у луцькій школі №3 хлопець багато читав. Після отримання атестата пішов працювати в БУ-536 (зараз ПрАТ «Луцьксантехмонтаж №536). З гордістю розповів, що тоді їхня організація спорудила багато об’єктів у Луцьку. Ця робота припала до душі, тож вступив без вагань до Одеського будівельного інституту. Трудові сторінки писалися у тодішній Молдавії. Потім були знаменитий автозавод у Тольятті, багато різних об’єктів в Одесі. У цьому місті прожив понад пів століття. А останнім часом мешкає з дружиною у власному будинку в приміському селі Ліски.

– Одесити – люди зі складним характером, але вони ніколи не хотіли до росії, – розповідає Данило Андрійович. – Можливо, не всі сприймали мої проукраїнські погляди. Називали «бандерою», але я не ображався. Ніколи нікого не боявся, хоч інколи в суперечках доходило до кулаків.

– Можливо, не всі сприймали мої проукраїнські погляди. Називали «бандерою», але я не ображався. Ніколи нікого не боявся, хоч інколи в суперечках доходило до кулаків.

Данило Бобак брав активну участь у Помаранчевій революції, Революції Гідності. А з початку повномасштабного вторгнення росіян Данило Андрійович із дружиною жодного дня не виїжджали з рідної домівки, хоч у березні їхнє село залишили 90 відсотків мешканців. Знав, що одесити – патріоти, які не здадуть своє місто ворогу. А на пропозицію дітей, які ще з 90-х років живуть за кордоном, їхати до них категорично відмовилися.

Оптимізм і віра додають сил

Слухаючи цього чоловіка, не переставала дивуватися його ерудиції, енергії, вмінню тонко зіронізувати навіть у дискусії на найбільш серйозну тему. Тому й запитала, як йому вдається так триматися.

– Гартувався ще відтоді, коли самому доводилося торувати шлях у виш, з позитивного боку зарекомендувати себе на роботі, – відповів. 

Данило Андрійович досі пишається, що був розрядником із трьох видів спорту: стрільби, стрибків із парашутом та радіоспорту. Звик щодня вставати о 6-й ранку. Вигулює кішку і собаку, а тоді сідає за комп’ютер. Каже, що оптимізм і віра в Перемогу додають сил.

– Шкода, що нема можливості читати пресу, – ділиться наболілим. – Раніше виписував багато різної періодики. Тепер нема пошти, навіть не приїжджає пересувне відділення. Тому можна тільки щось придбати в Одесі. А ще часто мені сестра по телефону читає статті з газети «Волинь».