У сім’ї Сушеників – двоє запоріжців та один лучанин.
«Тільки вийшов з Луцького вокзалу, перейшов на українську мову» (Фото)
36-річний Денис Сушеник переїхав із дружиною в обласний центр Волині наприкінці червня. Все життя пара прожила у Запоріжжі, втім, коли почалася війна, довелося шукати прихистку на Заході України...
Свою історію чоловік розповів мені у таксі, яке викликала ввечері, щоб дістатися додому. Вже кілька місяців він працює водієм в одній із місцевих служб. Каже, раніше з дружиною Вікторією трудились на «Запоріжсталі»: він займався плануванням, а вона була секретарем.
– Ми одружені два роки. Коли з’явилися новини, що колони окупантів уже під Василівкою, а це близько 15 кілометрів від нас, вирішив відправити вагітну на той час кохану у Латвію. Згодом життя ускладнилося, заробітки сильно знизилися. Зрозумів, що потрібні зміни, й вирішив забрати дружину у Луцьк: тут поки що спокійно і є друзі. Не хотіли залишати маму, але вона навідріз відмовилася їхати. Серце також щеміло через трикімнатну квартиру, яку старанно облаштовували, – розповідає Денис.
Водночас каже: попри те, що нині доводиться орендувати меншу й старішу оселю, про своє рішення не шкодує.
– Радіємо, що наш син Назарчик зростатиме у Луцьку. Тут таке чисте повітря! Вдома воно було дуже забрудненим. Ми помолоділи! У цьому місті багато нових красивих будинків і зручно розташовані важливі локації. Втім, найбільше нас здивували люди: лучани безпечно залишають посеред вулиці свої велосипеди, і їх ніхто не краде! А в Запоріжжі у нас з-під квартири навіть килимок забрали, – розповідає переселенець.
Лучани безпечно залишають посеред вулиці свої велосипеди, і їх ніхто не краде!
Щоб швидше звикнути до нового місця, Денис ще дорогою на Волинь вирішив перейти на українську. А переступивши поріг Луцького вокзалу, намагався навіть думати державною мовою.
– Все життя розмовляв російською, як і батьки. У школі української було мало. А університет закінчував у Дніпрі, там усі спілкувалися російською. На роботі також: усі документи, інструкції, ділові зустрічі були російською. Але перейти на українську мені було просто.
Читайте також: «На місто летять снаряди, а донька не рухається», – історія переселенки, яка знайшла прихисток у Луцьку.
Напевно тому, що бабуся говорила суржиком. Дружині важче, але вона дуже старається, – каже молодий чоловік.
Попри війну і труднощі, у родини багато планів та мрій. Денис зізнався, що невдовзі придбає велику ялинку, аби Вікторія гарно її прикрасила. А також хотів би, щоб у гості приїхала мама й теща з їхнім песиком Лапкою, якого поки не мають змоги поселити в новій оселі.
– Кохана любить займатися дизайном. Тож наше помешкання на зимові свята буде дуже красивим. Сподіваюсь, що згодом ще й будинок придбаємо десь під Луцьком, аби Вікторія могла там хазяйнувати. Поставив би у дворі мангал, щоб смажити смачні шашлики.
Втілити ці мрії нелегко, тим більше у такий час, але вірю, що все вдасться, – впевнено каже Денис.
