Чи боїшся ти темряви?

Тепер навіть найменша моя 4-річна племінниця знає, що електрики нема через росіян. Вона, старші діти з родини, та і я також, маємо унікальну як для ХХІ століття можливість – спостерігати, як дід запалює керосинову лампу. Світло з ліхтарика у моїй мобілці поруч із тим, що видає цей архаїчний атрибут, дисонує тільки на перший погляд. Ми дружно спостерігаємо за тим каганцем, і свекор згадує, як при керосинці вчив уроки. (Він має статус «дитина війни». До 24 лютого це сприймалося просто, а тепер ми усі «діти й дорослі війни»).

Така пітьма куди більш страшна, аніж відсутність електрики вдома.

Розпитую його про давнє, підсвічене тією лампою, – у його пам’яті багато такого, що прислужиться онукам. Приміром, історія, як його батько, чекаючи потяг додому, розгорнув свіжу газету «Правда» – й прочитав, що він ворог народу. Коли навколо темно, «документалка» з родичами в якості головних героїв слухається дуже гарно. По собі знаю, як закарбовується почуте в дитинстві, особливо про несправедливість, про державу, в якій її громадянин – ніхто.

Це те, про що пишуть у хороших підручниках з історії, але ще за мого учнівства його потрібно було шукати у спогадах рідних. Тоді й пізніше за «правильними» підручниками наглядали табачники. Ну і з того, як швидко завезли російські книжки в українські школи на окупованих територіях, з того, що знайшли в  підпорядкованих московському патріархату церквах, – зрозуміло, якою впливовою й сильною буває страшна й безпросвітна темрява, якщо вона добре спланована. Така пітьма куди більш страшна, аніж відсутність електрики вдома. Хоча ніде правди діти: без неї важко, перекособочено і… як у дітей попередньої війни. У них вчуся терпляче сприймати труднощі й бачити у темряві світло. 

Читайте також: Як наближається свято під час війни. Колонка мами 4-ох дітей.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.