Після пережитого на «Азовсталі» Аліса щодня згадувала звуки вибухів над бункером та поранених. Психологи, які займалися з дівчинкою, казали, що найкращою реабілітацією для дитини буде повернення мами. І як же сяють її оченята, коли це нарешті сталося!
Медикиня з «Азовсталі» нарешті зустрілася з дитиною після майже 8 місяців розлуки
Історію Вікторії Обідіної, яку в травні під час фільтрації розлучили з 4-річною донькою Алісою, наша газета публікувала в одному з листопадових номерів. Незнайома жінка вивезла дівчинку до Запоріжжя, мама ж потрапила у російський полон, де провела пів року, не знаючи, де її дитина і як почувається. 17 жовтня, під час великого жіночого обміну, медикиня повернулася в Україну, а напередодні Новорічно-Різдвяних свят нарешті змогла зустрітися зі своєю донечкою в Польщі
Вікторія Обідіна родом із Волноваського району на Донеччині, працювала в Донецьку, а коли 2014-го там оголосили так звану днр, виїхала в Маріуполь. На жаль, і в цьому місті жінка втратила дім...
10 березня медикиня за наказом командира прибула на комбінат «Азовсталь» у Маріуполі. Через 10 днів, зрозумівши, що ситуація погіршується, вирішила забрати до себе доньку. Аліса була єдиною дитиною у бункері, де працювала Вікторія, намагалася допомагати мамі – роздавала пораненим знеболювальні.
Вікторія чесно зізнається, що не сподівалася вийти звідти живою – настільки сильними були обстріли. Особливо важко було відповідати, що все буде добре, коли одного разу донька запитала: «Мамо, це наш останній день?».
Через організований Червоним Хрестом коридор для вивозу цивільних Вікторія за наказом свого командира спробувала виїхати з Алісою з «Азовсталі», хоч і добре розуміла ризики. На фільтраційному пункті в Безіменному
Вікторії сказали, що вона не проходить перевірку, бо військова, тож її відправлять у полон, а доньку – в дитбудинок. Там же у наметовому містечку вона познайомилася з Валерією, яка пообіцяла вивезти дівчинку в Запоріжжя.
Що було з дитиною далі, чи зустрілася вона з бабусею – про це жінка не знала майже пів року. Лише 3 жовтня, коли Алісі виповнилося 5 літ, Вікторії дозволили зателефонувати, вона встигла привітати донечку і повідомити, що перебуває в Оленівці.
Що було з дитиною далі, чи зустрілася вона з бабусею – про це жінка не знала майже пів року. Лише 3 жовтня, коли Алісі виповнилося 5 літ, Вікторії дозволили зателефонувати, вона встигла привітати донечку і повідомити, що перебуває в Оленівці.
А згодом було щасливе повернення в Україну. У перші хвилини після звільнення молода жінка подзвонила мамі, дізналася, що Аліса з бабусею живуть у Польщі, де донька ходить у дитсадок, займається танцями і вивчає польську мову. Однак зустрічі довелося чекати ще довгих 2 місяці.
Поки Вікторія проходила реабілітацію, намагалася розшукати Валерію, аби подякувати за порятунок Аліси, але вона, ймовірно, змінила номер телефону.
А напередодні зимових свят Алісу чекав сюрприз – зустріч із мамою. Вони не бачилися понад 7 місяців.
Збираючись до Польщі, Вікторія заповнила валізу іграшками та солодощами для донечки. За її словами, Аліса попросила у мами на подарунок динозавра.
Під час зупинки у святковому Кракові жінка хотіла докупити солодощів. Передріздвяна атмосфера міста нагадала їй про довоєнний Маріуполь – і Віку накрили емоції, пригадалося, що рік тому Маріуполь так само сяяв вогнями, вони з Алісою готувалися до свят, а найголовнішими клопотами було – яке обрати вбрання.
«Ми з донькою торік були біля драмтеатру, часто гуляли біля ялинки», – згадує Віка і з сумом усвідомлює, як багато вона пропустила з життя доньки за цей час.
Надія АНДРІЙЧУК.
Читайте також на volyn.com.ua: «Військовослужбовець придумав, як на фронті зігрівати воїнів».
