Коли одночасно вагітні дружина і... коханка

Сашка складала у великий конверт те, що писала. Це були клаптики чи аркуші зі звичайного зошита, серветки з кафе... Конверт роками лежав у коробці. Папірці пожовкли. А Юрко... його не стало в житті Олександри. Так банально все вийшло. Її щастя закотилось, немов крихітна намистинка, яку годі знайти.

Юрко любив слухати пісні у виконанні Джо Дассена. Особливо цю: 

Якби не було тебе, то я б, напевно, теж не жив,
По далеких блукав би світах і безнадійно там тужив.
Якби не було тебе, я б видумав собі любов….

І Сашка вірила: Юрко без неї не жив би. Бо таке кохання, як у них, – це щось неземне, фантастичне... Вони побралися й прожили кілька щасливих літ у шлюбі. А потім у їхніх стосунках стався збій...

– Що трапилось? – запитувала коханого. Він здивовано знизував плечима.
…Саша від щастя ніг під собою не чула. У неї радісна новина: вона вагітна.
– Юрку, Юрчику! – вигукнула з порога. – У нас буде маленький або маленька. Боже, яке щастя!

Юрко мовчки обійняв дружину.

– Ти не радий?
– Чому ж, радий, – мовив наче чужим голосом.
– Юрку, ти, бува, не захворів?
– Голова болить.

Саша знайшла таблетки. Вдав, що прийняв ліки. Насправді викинув у смітник.

Юрко виглядав розгубленим. Саша гадала: хвилюється, адже очікують первістка. Невдовзі стало відомо: буде хлопчик.

– Коханий, у нас народиться син!
Юрко знову мовчки обійняв Сашу.

 – Не засмучуйся, мамо, – сказав по-дорослому. – У тебе є я.

…Коли почалися перейми, чоловіка вдома не було. Телефон не відповідав. «Швидку» викликала мати. Поїхала з донькою до лікарні.
Юрко стояв на лікарняних сходах із маленьким рожевим згортком. Поруч – молода незнайомка. Ймовірно, мати новонародженої. Були ще якісь люди.
Сашка пошепки вимовила чоловікове ім’я. Від фізичного та душевного болю, здавалося, втратила голос.
Чоловік її побачив. Віддав немовля молодій жінці. Підійшов до Саші.

– Я все поясню, – сказав. – Пізніше.
– Мені боляче, – видихнула. – Дуже боляче.

…Саша народила чудового хлопчика. З пологового її зустрічали батьки. Юрко не прийшов. Навіть не провідав. Дорогою додому мати розповіла, що Юрко забрав свої речі.

– А записку для мене хоча б залишив?
– Ні.

Сина назвала Дмитриком. Просила Юрка хоч на хрестини прийти. Обіцяв зайти пізніше – на розмову.
Навіть не глянув у ліжечко, де спав син, – щоб не звикати, пояснив.

– Юрку, розкажи…
– Ліля зі мною працювала в банку. Її батько – третя людина в ієрархії установи. Він цінує розумних людей. А для мене кар’єра важлива. Звернув на мене увагу. І Ліля… теж звернула. У нас з тобою все стало якось буденно. А тут… нові почуття. Я зрозумів: ось воно, справжнє кохання. Згодом Ліля завагітніла. І ти…
– І її батько не був проти ваших стосунків? Ти ж одружений. А вона, виходить, твоя коханка.
– Я пообіцяв, що буду з нею, коли народиться дитина. І слова дотримав.
– А наш син… Йому батька не треба?
– Я не відмовляюся платити аліменти. Але ми розлучимось. Я не кохаю тебе.

…Син був для Олександри всесвітом. Ним жила. Дмитрик ріс розумним, кмітливим. Її гордість. Вона розповіла синові правду про батька.

– Не засмучуйся, мамо, – сказав по-дорослому. – У тебе є я.

…Навчаючись у виші, Дмитро підпрацьовував. Купував матері невеличкі подарунки зі своєї скромної платні. Олександра хвалилася перед співробітницями синовими презентами. Одного вихідного Дмитро прийшов додому з дівчиною. Тендітна білявка ледве сягала його плеча.

– Моя Віра, – відрекомендував незнайомку матері.

У Віри була привітна усмішка, добрі очі і мелодійний голос. Навчалася в музичному училищі. Дмитро хотів освідчитися коханій навесні – був трохи романтиком. Та й день народження у Віри в травні. Не вийшло – завадила війна. Хлопець вирішив: його місце – серед захисників своєї землі. Разом із Вірою Олександра збирала Дмитра на фронт.

– Не плач, – втішала дівчину. – Ти ж Віра. Маєш вірити: він повернеться. І ви будете щасливі.

А в самої серце рвалося на клаптики, завмирало від страшних думок…
…Роками не бачила колишнього чоловіка. І раптом зустріла.

– Як ти? – запитав Юрій.
– Залишилася з котом.
– А Дмитро?
– Воює. Твої де?
– За кордон виїхали... Ти на мене зла не тримай, Сашо. Як ти казала? Життя – це книга. У ній втрати, знахідки і що там ще?..
– Пам’ятаєш мої вітання?
– Ти гарно вміла це робити. А тепер саме час попросити пробачення, бо хто знає, що буде завтра. Чи будемо живі.
– Якби не було тебе, Юрку, у мене не було б сина. Це таке щастя – бути матір’ю такого хлопчика, як Дмитро.
– Який же він хлопчик? Він – дорослий. Воїн.
– А для матері – хлопчик...

…Олександра перечитувала пожовклі клаптики з написаними вітаннями, старі листівки. А ще зберігала у тій коробці малесеньку шапочку, в якій хрестили Дмитра, сорочечку, повзунки.
Задзвонив телефон:

– Мамо…
– Синку, як ти?

Запевнив, що все гаразд. Жартував. Обіцяв берегти себе.

– Я люблю тебе, мамо.
– І я тебе, мій хлопчику.

Смеркало.

 Олександра не вмикала світла. Тулила до серця дитячі речі. І крізь сльози співала колискову, під яку засинав маленький Дмитрик: «Ой, ходить сон коло вікон, а дрімота – коло плота…». Прокинувся кіт, що дрімав поруч, ластився і щось муркотів своєї мовою. Заспокоював…

Ольга ЧОРНА.

Останні новини:

• 31 грудня в результаті ворожого обстрілу загинув Герой з Волині.
• Двоє загиблих та один травмований: перед судом постане волинський поліцейський, який спричинив смертельну ДТП.
• На Волині вбили матір із сином: відомі деталі (Фото).
• Біля Луцька вбили жінку та її сина, а тіла скинули в колодязь.
• У Міноборони пояснили, коли чекати наступних ракетних атак окупантів.
• У першу добу року Росія втратила близько 720 вояків – Генштаб ЗСУ.
• Буданов спрогнозував, що чекає на Україну та росію у 2023 році (Відео).

Усі новини російсько-української війни – тут.