«Намагаємося цінувати кожну хвилину, коли ми разом».
«По-хорошому, підеш за мене?»: волинянин розповів історію свого «діамантового» кохання
Після 60 років шлюбу вона називає його Зосиком, а він кличе її своєю Надійкою...
У лікарняній палаті напередодні визначного сімейного свята – річниці весілля – 85-літній Зосим Колбун із Нововолинська розповів онучці історію їхньої з бабусею любові. Через проблеми зі здоров’ям говорити було тяжко, однак молодість чоловік пригадав із задоволенням:
– Далекий 1963 рік, 6 січня… Двоє закоханих – студент Львівської політехніки Зосим і вчителька німецької мови Надія перед Різдвом Христовим поєднали свої долі. Реєстрацію нашого шлюбу провів у домі колгоспника голова сільради Старого Чарторийська (нині Маневицька громада). Роки не пройшли, а пролетіли. 2 серпня 2019-го ми взяли церковний шлюб і дали обітницю перед Богом.
Уперше жінку всього свого життя – Надію Дудку, яка виросла біля Азовського моря у селі Партизани Запорізької області (нині Новопавлівка), – волинянин зустрів у рідному селі. Пів року молодий радіофізик завойовував серце норовливої вчительки. Свого часу вона єдина з усього класу змогла вступити до Запорізького національного університету, обравши німецьку філологію. Те, що майбутню дружину відправили на роботу саме у Старий Чарторийськ, чоловік вважає долею.
Після 60 років шлюбу вона називає його Зосиком, а він кличе її своєю Надійкою...
– Я спитав напівжартома: «По-хорошому, підеш за мене?». Вона погодилася. Жили у Нововолинську. Згодом через мою роботу переїхали до Кривого Рогу, потім – у Харків. У той час в нас з’явилася донечка Іра. Коли ж повернулися у Нововолинськ, народився синок Ігор, – пригадує чоловік. – Каже, що все життя з дружиною намагалися одне одного слухати й розуміти. А всі конфлікти й непорозуміння згасали, коли кохана називала його Зосиком.
– Міцна родина – це компроміси і прощення. Потрібно цінувати спільні інтереси й навчитися забувати неприємності, – ділиться секретами щасливого шлюбу пані Надія.
Читайте також: «А якщо війна триватиме 5 років? То вже і не женитися?...».
За словами доньки ювілярів, пані Ірини, яка й звернулася до нас із проханням опублікувати цю історію до діамантового весілля батьків, їхні почуття не згасають уже 60 років:
– Між мамою і татом завжди відчувалося тепло. Часто на Різдво збираємося всією родиною, запрошуємо ще й друзів і сусідів. Це час милосердя і любові, тож намагаємося цінувати кожну хвилину, коли ми разом, й говорити одне одному теплі слова...
