Усе воно крутилося навколо Вас – як навколо Сонця

Нещадний відлік часу збільшує кількість років БЕЗ.

Ваша хата взимку стоїть порожня із заплющеними очима вікон. 

А я звикла, що там світиться. Що можна постукатися – і мені відчинять. І я зігріюся коло теплої грубки…

Ви народилися у Святвечір далекого 1923, не давши своїй матері і скуштувати святкової вечері. 

Прабаба Ганна встигла лиш зготувати її та всадити в піч бляхи з пирогами…

Вас нарекли Анастасією, а називали Тунею. І я, «Туніна внука», чомусь здивувалася, дізнавшись, що те наймення – скорочене від Настуні…

У тих, хто народжується на Різдво, кажуть, важка доля. Нелегка ж, баб? Війна. Повоєння. І ще скільки всього випало на Ваших 90 – змін, зламів, випробувань… 

…Бо й так, не поле перейти.

Якби в мене спитали про те слово, яким би визначила Вас, – одне-єдине – я би відповіла: «Любов».

Ви любили життя і людей. 

Якби в мене спитали про те слово, яким би визначила Вас, – одне-єдине – я би відповіла: «Любов».

І в своїй якійсь справжній житейській мудрості – ніколи нікого не судили. 

У важкі часи – ділилися з голодними останньою картоплиною, а в часи щедрі – щедро приймали гостей. 

Різдвяний стіл – завжди багатий, бо ж Ви – господиня: «Їж, дитино, бо настає потім такий час, що і захочеш – а не зможеш, а тут же є чого з’їсти…»

І навіть випадковий гість ніколи не вийшов з Вашої хати голодним.

«Знаєш, і свиня повинна мати щастя», – казали Ви, тішачись величезними свинтусами, які мали щастя стояти у Вашому хліві. 

Ну і корова. Кури. І всяка дрібнота. І півень – обов’язково яскравий, з купчастим гребенем… Усе це були аргументи на користь того «господиня». 

Усе воно крутилося навколо Вас – як навколо Сонця.

Ви любили поля. Земля родила Вам щедро. Від Вашої праці розвивалося всяке зело, відповідаючи на ту любов.

А скільки Ви відспівали весіль… І чогось мені не стачило розуму записати від Вас жодної пісні.

Мабуть, я не вірила в смерть.

Я лиш слухала Ваші розповіді про життя й про любов. І знаю тепер, що «й у війну люди любили». 

Ви не побачили наступної війни. Бог милостивий... 

Ви завжди молилися за всіх нас. Ми і зараз відчуваємо Ваше заступництво.

Ви знали відповіді на всі мої запитання, яких я не наважувалася ставити. Ви мені ті відповіді просто – давали. Мабуть, це теж – мудрість.

Ви завжди питали: «Ну як ти живеш?»

А так і живу, баб. Коли просто, коли ускладнюю. Намагаюся нікого не судити. Намагаюся любити життя і людей… 

А приходжу рідко, так. Але в Різдво прийду.

І колись, коли і я, може, стану господинею, я ще маю навчитися пекти ті «бліни з рибою», які пік щороку на Різдво Ваш батько, а мій прадід Трохим.

Спочивайте з Богом. 

Там, де праведні спочивають…

Христос народився!

Наталка МУРАХЕВИЧ.