Відома українська письменниця розповіла, чому уперше в житті розрахувалася з посівальником безготівкою

-- Мушу розповісти, бо емоції зашкалюють. Щойно прийшов до мене хлопчик років шести засівати. Такий в кожушкові, крайкою підперезаному, в шапці козацькій, високих чобітках і два міхи в нього через плече, для пшениці й для гостинців, -- почала історію відома письменниця Любов Бурак у фейсбуковому пості.

-- Так уже засівав, так примовляв, так старався, що аж серце моє ластівкою тріпотіло десь під стелею.

А на закінчення каже:

• Будьте здорові, будьте багаті
• І в Україні, і в кожній хаті!
• Згине і щезне злий москаляка -
• Так вам віщує козак Посівака.

 

• Згине і щезне злий москаляка -
• Так вам віщує козак Посівака.

Але ж чую по вимові, що хлопчик зі сходу. Питаю: звідки, каже - з Мелітополя. Мій золотий!

Я до гаманця, а там ледве вітер не свистить, аж соромно. І що робить?

Щебечу ж ото ластівочкою з хлопчиком, а сама вишукую й дістаю з шафки ласощі.

- Ох! Що ж ти так довго йшов до мене?

- Та я бачу, - каже мій козак Посівака. - У вас тут багато напосівали, цілий зерновий коридор.

Я мало не впала. Стою, очима кліпаю.

А козак Посівака мені:

- Ви не хвилюйтеся так, що грошей немає. Можете безготівкою, я дам картку, мама зробила мені, щоб я збирав татові на ремінь. Йому спеціальний ремінь до зброї треба.

До мене почало доходити...

- А тато де? - питаю.

Козак Посівака пильно подивився на мене й каже з такою високою гордістю: 

- Мій тато справжній козак-запорожець! Воює біля Запоріжжя!

Отака історія, друзі. Вперше в житті розраховувалась карткою із посівальником.

Читайте також: «Тій, яка покохає мого сина»: історія на вечір