Рівненчанин, який втратив ноги на війні, знайшов справжнє кохання на Волині

Світлані та Сергію – по 24 роки. Дівчина – волинянка, живе у селі Покащів Луцького району. Вона  працює фельдшером «швидкої», а Сергій  – з Рівненщини. До початку війни був автомеханіком. 24 лютого чоловіка мобілізували, тож спілкування тривало у телефонному режимі. У липні боєць був поранений – довелося ампутувати обидві ноги. Перші побачення пари відбулися в госпіталі. Тоді Світлана в телесюжеті  Суспільного розповідала: «Коли Сергій отримав поранення, то пропав у мене з ним зв’язок. Три дні я не могла його знайти. А потім Сергій до мене подзвонив і сказав: «Світлано, сталася біда, я поранений». У мене спочатку був ступор... Я не знала, що йому сказати, що запитати. Коли його перевели з реанімації у відділення, то вже з його батьками приїхала до нього, і з того часу ми постійно разом. Я заходила до нього в палату і відчувала, що він дуже хотів мою реакцію побачити, боявся, щоб не розвернулася й не пішла. Я не пішла, не могла інакше. Справжнє кохання, напевно. Не напевно, а так воно і є».

 А ось слова Сергія з цього приводу: «Я зрозумів, що це справжнє кохання, що треба  не «тормозити», а діяти. Бо я спочатку думав, що, може, стану на протези, а вже тоді освідчуся, та вирішив по-іншому: а для чого тягнути? Я зараз можу зробити пропозицію, розписатися, а вже відгуляємо весілля і повінчаємося, коли стану на протези».

Торік у листопаді хлопець освідчився коханій. А минулої суботи вони одружилися. Сергієві допомагала збиратися під вінець майбутня теща, мама Світлани. Він виїжджав до рацсу із будинку нареченої у селі Покащів.

« Я заходила до нього в палату і відчувала, що він дуже хотів мою реакцію побачити, боявся, щоб не розвернулася й не пішла. Я не пішла, не могла інакше.»

«Я знаю, що все буде нормально, але чогось хвилююся», – зізнався Сергій, одягаючи нову вишивану сорочку.

Каже, що відчуває метелики в животі, і Світлана, яку готували до урочистості в одному із салонів краси Луцька. Вона дещо спізнилася на розпис. «Хотіла підготуватися, щоб бути найгарнішою. Біля коханого, відчуваючи, що я кохана, розцвітаю і знаю, що все буде якнайкраще», – каже наречена.

Біля  рацсу на молодят чекали гості, родичі та друзі, побратими нареченого. Один із них,  Олексій, нещодавно теж одружився. «Для кохання немає меж», – говорив він. Через кілька днів боєць повертається у стрій.

Щоб потрапити у рацс, Сергію знадобилася допомога. Його на візку сходами підняли друзі.  Була обітниця кохання, обмін обручками та поцілунки молодят.  Вінчатися та гуляти весілля вони будуть, як і планував Сергій, після того, коли він стане на протези.

Марина ЛУГОВА.