«Ми сіли пити чай – і я «клацнув» на плівковий фотоапарат батьків та дідуся з бабусею...».
Фото із 70-річчя весілля бабусі і дідуся
На Миколи свого дідуся Миколу згадую завжди. Але цьогоріч особливо. Бо ж широкомасштабна війна, а дідусь на війні провів шість років – із 1939 по 1945. Сам завжди дивувався з того, як вижив. Та ще й прожив понад 100 літ (1914–2015). З них 76 – у шлюбі з моєю бабусею Лідою
Одружилися вони 6 лютого 1938 року, а бабусі не стало 19 лютого 2014-го. Того дня я вкотре мчав із Луцька на київський Майдан – там саме розгорталися найдраматичніші події Революції гідності. Але дорогою подзвонила мама і повідомила сумну звістку – тож довелося виходити в Житомирі... Моя дружина з цього приводу завжди каже: «Бабця знала, коли померти, – може, завдяки їй ти і лишився живий...».
Дідуся не стало наступного року – 25 липня 2015-го...
А це фото зроблене 6 лютого 2008-го – на 70-річчя їхнього подружнього життя. Тоді за столом зібралася вся наша родина, а знімальна група телеканалу «Інтер» на чолі з Ольгою Кашпор зняла сюжет, який показали в ефірі 14 лютого...
« Бабця знала, коли померти, – може, завдяки їй ти і лишився живий...»
До речі, в тому сюжеті були кадри зі світлинами з родинного фотоальбому. Зокрема, показали й фронтове фото дідуся, на якому він із бойовими побратимами. А за кілька днів на сільраду (у сюжеті прозвучала назва села) прийшов лист із Харкова – від чотирьох доньок чоловіка, який також був на тому фото (у їхньому родинному альбомі – таке саме). Ми дуже тепло спілкувалися, а 2010-го – під час відрядження до Харкова – я побував у гостях у пані Надії (однієї із сестер) і пана Леоніда (її чоловіка)...
Тоді ж – 6 лютого 2008-го – увечері всі роз’їхалися, ми сіли пити чай. І я «клацнув» на плівковий фотоапарат батьків та дідуся з бабусею...
До речі, 70 років подружнього життя – це Весілля подяки: у цей день діти та онуки дарують ювілярам усе, що ті забажають.
