«На честь Перемоги приготую десерт із мордою путіна», – відомий український кухар

«Дідусь не зміг пережити жаху окупації, і бабуся похоронила його прямо у нашому садку»

– Фінал «МастерШефа» відбувся рівно за місяць до війни. Яким було ваше 24 лютого? – запитала у переможця журналістка видання «Факти».

– Я тоді перебував у батьківському домі в Ірпені. У нас на ділянці стоїть ще один будинок, де мешкали бабуся з дідусем. Рано-вранці, годині о шостій, до нас прибігла бабуся зі словами, що почалася війна. Це був абсолютний шок, бо ніхто не вірив у її можливість. А до 12-ї дня вже добре чули вибухи у Гостомелі. Висадився російський десант і третього-четвертого дня орки були в Бучі. Моя дівчина у цей час перебувала в Києві, і ми все вирішували, хто до кого поїде. Потім підірвали всі мости в Ірпені, і ми опинилися в пастці.

– Ви розуміли, що треба терміново залишати місто?

– Знаєте, спочатку мені здавалося, що це ось-ось закінчиться. А потім… Нам пощастило знайти машину, яка могла вивезти нас із Ірпеня. Але дідусь – він інвалід, без ноги – сказав, що нікуди не поїде. З ним залишилися бабуся, мама та брат (ми – двійнята), а я поїхав до Ізмаїла до родичів моєї дівчини. Неможливо передати мій тодішній розпач. Я плакав, благав рідних поїхати зі мною – було відчуття, що я їх бачу востаннє.

– У вас був із ними зв’язок?

– Усі жахи, що відбувалися в Ірпені, я переживав на відстані. Щодня благав маму та брата поїхати, але вони все чекали, що ворогів знищать. До 5 березня ми зв’язувалися. А потім зник зв’язок. За кілька днів зателефонував брат, сказав, що в помешканні мінус 20, немає світла, води і їм нема що їсти. Але, дякувати Богу, всі тоді були живі. Брат і мама погодилися виїхати тільки тоді, коли почало вибухати біля нашого будинку. Знайшли знайомих, які допомогли вибратися. Їх підвезли під міст, який уже був висаджений у повітря, вони змогли перебратися на інший берег і згодом дістатися до Ізмаїла. А бабуся з дідусем залишилися в Ірпені.

– Як вони пережили окупацію?

– Бабуся з дідусем залишалися в хаті. З ними весь цей час жила наша собака. Вона отримала контузію. Коли ми повернулися, була дуже худа і постійно гавкала. Бабуся розповідала, що вибухи були такої сили, що дідуся підкидало на ліжку. Він так і не зміг пережити всього жаху... Бабусі довелося похоронити його прямо в нашому садку. Потім, коли ми вже повернулися до Ірпеня, його перепоховали.

А потім зник зв’язок. За кілька днів зателефонував брат, сказав, що в будинку мінус 20, немає світла, води і їм нема що їсти.

«Частину грошей я витратив на відновлення батьківського дому в Ірпені»

– Ви отримали приз – мільйон гривень. Встигли його потратити?

– Ця сума виплачується частинами. Частину грошей я витратив на відновлення батьківського дому в Ірпені, частину планую спрямувати на навчання: коли закінчиться війна, хочу поїхати на стажування до знаменитих шефів.

– Ваш будинок постраждав?

– Уламки посікли дах, вибили всі вікна, а в саду були ями від мін. Але стіни вціліли. А от сусіднього будинку просто не стало. Росіяни тільки почали підходити до нашого району, коли їх вибили українські сили. Після повернення в Ірпінь влітку я поїхав до Львова і залишаюся тут досі. Працював у кафе, займався волонтерством, брав участь у благодійних вечерях.

– За десять місяців війни не зрадили бажанню стати шефом?

– Абсолютно! Звичайно, війна зламала мої плани і часто доводиться розпочинати все спочатку. Багато з того, що я робив до війни, зараз просто нікому не потрібне. У плані гастрономії. Усім хочеться простішої та дешевшої їжі.

Але, гадаю, після нашої Перемоги все швидко відновиться. І у світі кулінарії в тому числі.

Таїсія БАХАРЄВА.

Останні новини:

• Покарали мешканця Іваничівщини, який дав «підзатильника» доньці.
• Резніков про «Рамштайн»: не всю допомогу оголосили публічно.
• Генерал з Волині оцінив ймовірність нападу на захід України.
• Ситуація на фронті на ранок 21 січня - Генштаб ЗСУ.

Усі новини російсько-української війни – тут.