92-літній Ростислав Кушнірук: «За нашу Перемогу вип’ю навіть не 100, а 150 грамів!»

Про Ростислава Кушнірука із Княгининка Луцького району наша газета не раз розповідала. Адже це людина, в біографії якої – непроста історія Волинського краю. 10-літнім хлопчиком він потрапив з батьками (як родина, пов’язана з УПА) на спецпоселення у Сибір. Підлітком там довелося працювати ковалем. Майже тридцять мав, коли після реабілітації сім’я повернулася із заслання в рідне село. Уже в дорослому віці здобув музичну освіту і став викладачем диригування, звичайно, не думаючи, що очолювана ним хорова капела «Посвіт» першою на Волині виконає Гімн незалежної України. Сьогодні він відповідає на наші запитання 

---

Анкета читача «Волині» 

1. Прізвище, ім’я, по батькові,  вік, професія... Ростислав Григорович Кушнірук, 92 роки, викладач диригування на пенсії, але нерозлучний із піснею.

2. З газетою «Волинь» я… з 1939 року! Пригадую, як у 1940-му в Луцьку хлопчина продавав газети. Він мені запам’ятався, бо навіть слово «газета» погано вимовляв – вигукував: «Адета «Волинь!». У мене був вибір – зробити покупку і йти додому пішки, чи їхати, але без преси. Я вибрав газету і приніс її батькові, бо знав, що він любить читати. Отаким було знайомство, яке стало любов’ю на все життя. Зараз ми з дружиною конкуруємо, хто першим читатиме свіжий номер «Волині».

3. Що допомогло вам, зовсім юному хлопцеві, і на засланні в далекому Сибіру залишитися справжнім українцем? Батьківське виховання, його патріотизм. Свого часу (а це було за Польщі) в нашому селі з його ініціативи й за його безпосередньої участі було побудовано український храм. Але батько перш запропонув звести школу, де діти могли б учитися рідною мовою. Правда, поляки зробили її своєю, тож мені довелося ходити в Милуші. Мама шкодувала: «Як то мала дитина добиратиметься три кілометри?». А батько сказав: «Нічого. Підвозитиму». І підвозив. Зате я вчився в українській школі.

Перш ніж збудувати український храм, батько запропонув звести школу, де діти могли б учитися рідною мовою. 

4. Чи було бажання вже в зрілому віці побувати в тих місцях, з якими пов’язані і печальні спогади, і водночас переконання, що українці – народ незламний? Звичайно, адже там пройшла моя юність, молодість. А особливо хотілося б зустрітися з тими чудовими людьми, які були на засланні з клеймом «ворог народу», яким життєвих сил давала надія на повернення в рідну Україну.

 5. Від кого ваш музичний талант, любов до пісні, з якою ви нерозлучні впродовж життя? Талант – Богом даний. А любов до пісні – від батька і всієї моєї співучої родини.

 6. Що для вас хорова капела «Посвіт», якою ви керували багато літ? Це те, чим я пишаюсь. У 1989 році «Посвіт» зі своїм пісенним репертуаром був своєрідним провісником Незалежності України. Саме в тих роках він уперше публічно виконав Гімн незалежної України, про що ще донедавна не можна було й подумати.

7. Серед багатьох відзнак яка для вас є найдорожчою – найгоноровішою? Всі було почесно одержувати – і звання «Заслужений працівник культури», і орден Княгині Ольги, вручений митрополитом Михаїлом, і відзнаку імені Миколи Куделі «Одержимість». Але найгоноровіші для мене медалі, яких удостоївся з нагоди ювілейних дат УПА, котра виборювала незалежність України.

8. Чи хотіли б поміняти Княгининок на якесь інше місце проживання?
Ні в якому разі... Тут стоїть храм як пам’ять про мого батька. Тут – така дорога мені хата, в якій я зріс і старість зустрів...

9. Ваш ідеал жінки? Жіночність, працелюбність, патріо­тизм. Бог дав мені цей ідеал в особі моєї дружини Мілі, яка завжди підтримувала  й підтримує мене (а я її, звичайно), коли життя посилає випробування. 

10. Що потрібно, аби дім був домом, де назавжди оселилася любов?   
Насамперед у сім’ї має бути довіра, взаємоповага, щирість – те, без чого любов довго не живе.

11. Що скажете з висоти пройдених літ молодим людям з цього приводу? Я їм просто побажаю, аби вони мали таке щастя, як добрий приклад їхніх батьків. Все починається з сім’ї. 

12. Думка про таїнство вінчання, якою ви поділилися в одному з  інтерв’ю для «Волині», залишається в силі? Звичайно. Таїнство вінчання обов’язково відбудеться, коли закінчиться війна й вернуться додому наші сини – збереться вся наша велика родина.

Наше життя стало подібне свічці: коли сини телефонують – запалюємось, а коли 10–20 днів немає вісточки – затухаємо. І так уже одинадцять місяців.

13. Є щось, за чим ви шкодуєте? Що сибірська каторга, по суті, вкрала в мене чотирнадцять літ. За ці роки вдома можна було б більше користі принести для України.

14. Книжка, яка стала для вас настільною? У мене завжди на письмовому столі лежить «Кобзар». «Заповіт» Тараса Шевченка читав з дитячих літ. 

15. Що сказали б Богові, зустрівшись із Ним? Подякував би за прожиті літа і попрохав би: «Якщо Твоя ласка – добав іще».

16.  Вам довелося дитиною, підлітком пережити Другу світову війну – що найбільше запам’яталося з того часу? Як допомагав  старшому братові-повстанцеві чистити кулемет Токарєва й доставляти в потрібне місце.

17. На вашу долю випала ще одна війна – російсько-­українська… Так. І це найбільший сьогоднішній наш біль. Не думав, що такою високою ціною Україні доведеться виборювати свою державність, свободу.

18. Війна торкнулася кожного з нас. Як змінила вона життя вашої родини? На війні обидва наші сини. І наше життя стало подібне свічці: коли вони телефонують – запалюємось, а коли 10–20 днів немає вісточки – затухаємо. І так уже одинадцять місяців. Молимося з дружиною за своїх синочків, які захищають Україну, й віримо, що найближчим часом буде Перемога.

19. Сто грамів вип’єте, коли настане день Перемоги? Вип’ю… І не 100, а 150 грамів!

Останні новини:

• Росія готується до нового наступу до 24 лютого - Данілов.
• Військовий зі Львівщини заплатить штраф за пиятику на кордоні з Білоруссю.
• Ситуація на фронті на ранок 28 січня - Генштаб ЗСУ.

Усі новини російсько-української війни – тут.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.