«Молимося з дружиною за своїх синочків, які захищають Україну...»
92-літній Ростислав Кушнірук: «За нашу Перемогу вип’ю навіть не 100, а 150 грамів!»
«Щодня з дружиною молимося за двох наших синів і всіх воїнів, які зараз захищають Україну»
Про Ростислава Кушнірука із Княгининка Луцького району наша газета не раз розповідала. Адже це людина, в біографії якої – непроста історія Волинського краю. 10-літнім хлопчиком він потрапив з батьками (як родина, пов’язана з УПА) на спецпоселення у Сибір. Підлітком там довелося працювати ковалем. Майже тридцять мав, коли після реабілітації сім’я повернулася із заслання в рідне село. Уже в дорослому віці здобув музичну освіту і став викладачем диригування, звичайно, не думаючи, що очолювана ним хорова капела «Посвіт» першою на Волині виконає Гімн незалежної України. Сьогодні він відповідає на наші запитання
Анкета читача «Волині»
1. Прізвище, ім’я, по батькові, вік, професія... Ростислав Григорович Кушнірук, 92 роки, викладач диригування на пенсії, але нерозлучний із піснею.
2. З газетою «Волинь» я… з 1939 року! Пригадую, як у 1940-му в Луцьку хлопчина продавав газети. Він мені запам’ятався, бо навіть слово «газета» погано вимовляв – вигукував: «Адета «Волинь!». У мене був вибір – зробити покупку і йти додому пішки, чи їхати, але без преси. Я вибрав газету і приніс її батькові, бо знав, що він любить читати. Отаким було знайомство, яке стало любов’ю на все життя. Зараз ми з дружиною конкуруємо, хто першим читатиме свіжий номер «Волині».
3. Що допомогло вам, зовсім юному хлопцеві, і на засланні в далекому Сибіру залишитися справжнім українцем? Батьківське виховання, його патріотизм. Свого часу (а це було за Польщі) в нашому селі з його ініціативи й за його безпосередньої участі було побудовано український храм. Але батько перш запропонув звести школу, де діти могли б учитися рідною мовою. Правда, поляки зробили її своєю, тож мені довелося ходити в Милуші. Мама шкодувала: «Як то мала дитина добиратиметься три кілометри?». А батько сказав: «Нічого. Підвозитиму». І підвозив. Зате я вчився в українській школі.
Перш ніж збудувати український храм, батько запропонув звести школу, де діти могли б учитися рідною мовою.
4. Чи було бажання вже в зрілому віці побувати в тих місцях, з якими пов’язані і печальні спогади, і водночас переконання, що українці – народ незламний? Звичайно, адже там пройшла моя юність, молодість. А особливо хотілося б зустрітися з тими чудовими людьми, які були на засланні з клеймом «ворог народу», яким життєвих сил давала надія на повернення в рідну Україну.
5. Від кого ваш музичний талант, любов до пісні, з якою ви нерозлучні впродовж життя? Талант – Богом даний. А любов до пісні – від батька і всієї моєї співучої родини.
6. Що для вас хорова капела «Посвіт», якою ви керували багато літ? Це те, чим я пишаюсь. У 1989 році «Посвіт» зі своїм пісенним репертуаром був своєрідним провісником Незалежності України. Саме в тих роках він уперше публічно виконав Гімн незалежної України, про що ще донедавна не можна було й подумати.
7. Серед багатьох відзнак яка для вас є найдорожчою – найгоноровішою? Всі було почесно одержувати – і звання «Заслужений працівник культури», і орден Княгині Ольги, вручений митрополитом Михаїлом, і відзнаку імені Миколи Куделі «Одержимість». Але найгоноровіші для мене медалі, яких удостоївся з нагоди ювілейних дат УПА, котра виборювала незалежність України.
8. Чи хотіли б поміняти Княгининок на якесь інше місце проживання?
Ні в якому разі... Тут стоїть храм як пам’ять про мого батька. Тут – така дорога мені хата, в якій я зріс і старість зустрів...
9. Ваш ідеал жінки? Жіночність, працелюбність, патріотизм. Бог дав мені цей ідеал в особі моєї дружини Мілі, яка завжди підтримувала й підтримує мене (а я її, звичайно), коли життя посилає випробування.
10. Що потрібно, аби дім був домом, де назавжди оселилася любов?
Насамперед у сім’ї має бути довіра, взаємоповага, щирість – те, без чого любов довго не живе.
11. Що скажете з висоти пройдених літ молодим людям з цього приводу? Я їм просто побажаю, аби вони мали таке щастя, як добрий приклад їхніх батьків. Все починається з сім’ї.
12. Думка про таїнство вінчання, якою ви поділилися в одному з інтерв’ю для «Волині», залишається в силі? Звичайно. Таїнство вінчання обов’язково відбудеться, коли закінчиться війна й вернуться додому наші сини – збереться вся наша велика родина.
Наше життя стало подібне свічці: коли сини телефонують – запалюємось, а коли 10–20 днів немає вісточки – затухаємо. І так уже одинадцять місяців.
13. Є щось, за чим ви шкодуєте? Що сибірська каторга, по суті, вкрала в мене чотирнадцять літ. За ці роки вдома можна було б більше користі принести для України.
14. Книжка, яка стала для вас настільною? У мене завжди на письмовому столі лежить «Кобзар». «Заповіт» Тараса Шевченка читав з дитячих літ.
15. Що сказали б Богові, зустрівшись із Ним? Подякував би за прожиті літа і попрохав би: «Якщо Твоя ласка – добав іще».
16. Вам довелося дитиною, підлітком пережити Другу світову війну – що найбільше запам’яталося з того часу? Як допомагав старшому братові-повстанцеві чистити кулемет Токарєва й доставляти в потрібне місце.
17. На вашу долю випала ще одна війна – російсько-українська… Так. І це найбільший сьогоднішній наш біль. Не думав, що такою високою ціною Україні доведеться виборювати свою державність, свободу.
18. Війна торкнулася кожного з нас. Як змінила вона життя вашої родини? На війні обидва наші сини. І наше життя стало подібне свічці: коли вони телефонують – запалюємось, а коли 10–20 днів немає вісточки – затухаємо. І так уже одинадцять місяців. Молимося з дружиною за своїх синочків, які захищають Україну, й віримо, що найближчим часом буде Перемога.
19. Сто грамів вип’єте, коли настане день Перемоги? Вип’ю… І не 100, а 150 грамів!
Останні новини:
- Росія готується до нового наступу до 24 лютого - Данілов.
- Військовий зі Львівщини заплатить штраф за пиятику на кордоні з Білоруссю.
- Ситуація на фронті на ранок 28 січня - Генштаб ЗСУ.
Усі новини російсько-української війни – тут.
