«Як справи, доню?»: колонка мами 4-х дітей

Скарга малого допомогла мені з’ясувати, що він дуже чекає цього звичайнісінького запитання. То прояв уваги, тема для спілкування і ще можливість відчути себе повноправним членом сім’ї, адже зазвичай справами одне одного цікавляться дорослі.

Традицію питати в дітей, як у них минув день, що доброго чи тривожного відбулося, я перейняла у своєї мами. Пригадую, що в молодших класах описувала їй усе детально, а пізніше, в підлітковому віці, – набагато скупіше, лише смішне або несправедливе. Та, незважаючи на рівень моєї готовності чимось ділитися, мама завжди озвучувала це питання, навіть коли була дуже заклопотана. (І робить це й досі). 

Питати про справи це дуже корисна звичка, адже, коли у дитячій душі «палає» якесь важке відчуття, яке частенько й не усвідомлюється, після «Як в тебе справи?» щось обов’язково вийде назовні. А там мама чи тато можуть розкрутити «ниточку».

Аналізую тепер, яка корисна це звичка. Адже, коли у дитячій душі «палає» якесь важке відчуття, яке частенько й не усвідомлюється, після «Як в тебе справи?» щось обов’язково вийде назовні. А там мама чи тато можуть розкрутити «ниточку». Якщо ж усе гаразд, то й тоді внаслідок «чергового запитання» дитя змалечку привчається ділитися радощами й буденними перипетіями – зв’язок із батьками стає ще багатограннішим. 

Спостерігаю, як моє дитсадкове дитя другий день захоплено розповідає татові, яку багатоповерхівку їм із друзями вдалося спорудити з конструктора і що ще планується. Лавина емоцій, довірлива інтонація. А приводом стала звичайнісінька фраза: «Що там в садочку?». 

Маєте свої відкриття, як жити з дітьми дружно й цікаво, – діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні». 

Оксана  КОВАЛЕНКО,
мама.