Читає листи, історію Чернігівщини та співає пісні біля прикутого до ліжка сина.
«Я поставлю його на ноги – це моя мрія»
У відділенні чернігівського госпіталю для поранених бійців батько годинами розмовляє із сином, прикутим до ліжка. 64-річний Сергій Шумей уже 5 місяців знаходиться в шпиталі поряд із ним. Провідне світове медіаагентство Associated Press розповіло історію травмованого воїна із Шостки на Сумщині, який після важких операцій у Чернігові знову вчиться фактично заново жити
Віталій, 34-річний командир зенітно-ракетного комплексу дальньої дії, був важко поранений на Донбасі – воїну знесло частину черепа. Його батько Сергій ніколи не докоряв синові за те, що той вирішив піти воювати. Навіть зараз, незважаючи на пошкодження головного мозку Віталія розривом артилерійського снаряда, батько відчуває гордість, а не жалість.
«Останні 5 місяців я постійно був із ним поруч, поруч, поруч». – каже Сергій, сам колишній військовий. «Я нікуди не виходжу. ... за винятком як покурити».
Віталій був поранений наприкінці серпня на Донбасі, в Авдіївці, приблизно за 70 кілометрів на південь від Бахмута. Снаряд, який влучив у його бліндаж, спрацював з іншими вибухівками. Через вибух у Віталія сильно уражено череп. Його травми були настільки серйозними, що лікарі сумнівалися, чи він отямиться.
Але нині Віталій, здається, інколи усвідомлює, де перебуває. Він кліпає очима і може ковтати. Та чоловік практично нерухомий. Проте його тато Сергій відмовляється здаватися. «Ми бачимо певний прогрес, стаємо на ноги. Це моя думка», – каже він.
Батько годинами сидить біля ліжка Віталія, ділиться новинами з поля бою, декламує тексти з книжок і зачитує повідомлення підтримки. Їх надсилають вдячні українці, які пишуть Віталію: «Тримайся за життя! Ти нам дуже потрібен!», «Ти сильний! Ти впораєшся!».
Сергій каже, що по щоках сина котяться сльози, коли батько читає слова вдячності та підтримки від небайдужих українців. Інші ознаки покращення з’явилися наприкінці грудня, коли боєць почав ворушити пальцями на ногах.
А нещодавно, каже Сергій, відбувся ще один прорив: Віталій став відповідати.
Я почав його запитувати: «Ти знаєш, хто я?», а він відповів: «Тато».
Я почав його запитувати: «Ти знаєш, хто я?», а він відповів: «Тато».
Зараз Віталій у своїй палаті один, решту пацієнтів перевели на реабілітацію в інше місце. Турботу про сина Сергій вважає своїм внеском у боротьбу з ворогом.
«Я поставлю його на ноги. Це моя мрія», – говорить батько сина-героя.
Нехай, Батьку, Ваша мрія здійсниться!
Анастасія ФЕЩЕНКО, glavcom.ua
Читайте також: «5 років в УПА і 32 – в концтаборах: 7 цитат Великої Людини – сотенного Української повстанської армії Мирослава Симчича»
