На фронті загинули два рідні брати

Обоє служили у самохідній артилерійській батареї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Крім двох синів, більше дітей у родини не було. Вдовою залишилась дружина Костянтина Анастасія…

За словами рідних, Костянтин Кравченко після повномасштабного вторгнення рф відразу прийняв рішення йти воювати, проте нікому про це не сказав.

«Приїхав у Христинівку і мерщій до військкомату. Дізнавшись про це, за ним пішов і Віктор. 26 лютого вони стали добровольцями, й на їхню долю випало захищати Київщину, після чого були важкі бої під Харковом, Лиманом, Пісками, Сєвєродонецьком, Бахмутом. Брати пройшли пекло війни, коли дивились смерті не просто в очі, а у зіниці. Не зрадили, не зламались», – розповіла «Фактам» Тетяна, теща загиблого Костянтина.

Брати пройшли пекло війни, коли дивились смерті не просто в очі, а у зіниці. Не зрадили, не зламались.

Після так званої «зачистки» населених пунктів Херсонської області бійці продовжували там нести службу. Про тишу годі й мріяти, окупанти постійно обстрілювали.

«Коли хлопці перебували на Донеччині, їх намагалися не ставити обох на одну позицію, – продовжує жінка. – А тут вони були разом. 23 грудня Настя ще розмовляла з коханим, він скаржився на втому, тож домовилися, що вранці напише смс-повідомлення. Та його вона вже не дочекалась. Почала переживати. У нас ще й біженці з Херсона живуть, стали нас заспокоювати: мовляв, немає зв’язку. Та невдовзі прийшли з військкомату й принесли «похоронку». Костя і Вітя загинули 23 грудня о 22:30… Як нам повідомили командири, у будівлю, де перебували військові ЗСУ, поцілили ворожі дрони. Віктор відразу загинув. А Костя наш із важкими пораненнями кричав про допомогу, настільки йому боліло… Проте врятувати його не змогли. Ймовірно, позицію військовослужбовців здали місцеві, бо ненадійних, на жаль, ще багато є. У день трагедії в мами воїнів саме був день народження, вони ще встигли її привітати зранку. Востаннє. Бо тепер навіки це буде скорботна дата й рана».

Двох рідних братів, які до того ж були найкращими друзями, поховали поруч на Алеї Слави у Христинівці 28 грудня. Сім’я вкрай важко переносить втрату, мама Героїв майже ні з ким не спілкується, замкнулась у собі, адже в одну мить втратила дітей. Не залишилось і внуків.

«Настя повернулась до роботи – змусила її, аби була між людей. Усі думки її про Костю. Постійні питання: ну чому ж він пішов від мене, чому покинув?.. Дивлюсь на неї – і душа розривається. Костик в останній нашій розмові обіцяв, що приїде скоро в гості, посидимо за святковим столом, й Перемоги обов’язково дочекаємось та відсвяткуємо. Перемога буде, а ось вас, синочки наші, ми вже не дочекаємось…». 

Вікторія МИКИТЮК, fakty.ua.

Читайте також на volyn.com.ua: «Залужний якийсь неправильний».