Досконале серце: добра історія на ніч

Тож усі зійшлися на думці, що це було найгарніше серце, яке вони тільки бачили. З цим не погодився один старий чоловік. Він підійшов до хлопця і сказав:

– Твоє серце навіть близько не є таким красивим, як моє.

Здивовані були і люди з натовпу, і хлопець, коли подивилися на серце старого. Воно, хоч і сильно билось, було вкрито рубцями, а місцями навіть бракувало цілих шматків, які було замінено іншими, що не зовсім підходили, бо навколо них виднілись нерівні краї і виступи.

Мало того, в серці було видно глибокі ямки, де бракувало великих шматків.

Люди збентежились. Як він може казати, що його серце красивіше?

Юнак поглянув на серце старого і, побачивши, яке воно пошарпане, розсміявся.

– Ти, напевно, жартуєш, – сказав він, – порівняй своє серце з моїм! Моє досконале, твоє – суцільні рубці і біль.

Віддавати любов – це завжди ризикувати.

– Це правда, – відповів старий, – твоє серце виглядає бездоганно, але я ніколи не хотів би мати з тобою справи… Бачиш, кожен рубець символізує людину, якій я віддав усю свою любов. Я виривав шматки свого серця і дарував кожній людині, яку любив. Багато з них також дарували мені частину свого, яку я вкладав у місця, що залишалися порожніми. Оскільки ці частинки були неоднаковими, видно нерівні краї, і я з цього радію, бо вони нагадують про взаємну любов. А були випадки, коли я дарував комусь шматок свого серця, а та людина не дарувала мені нічого у відповідь. Так у ньому з’являлися дірки.

Хлопець і люди навколо були дуже зворушені.

Старий продовжив:

– Віддавати любов – це завжди ризикувати, але, незважаючи на біль, якого завдають ці відкриті рани, вони нагадують мені, що я продовжую любити деяких людей, і живлять надію, що якогось дня вони, можливо, повернуться і заповнять ту пустку, яку залишили в моєму серці. Тепер ти розумієш, що таке насправді красиве серце?

Юнак задумано замовк, і в його очах виступили сльози. Він підійшов до старого, вирвав шматок свого молодого красивого серця і подарував йому.

Старий прийняв його і вклав у своє серце, а потім, навзаєм, вирвав шматок свого, вже старого і зраненого серця і ним заліпив відкриту рану юнака.

Ця частинка підійшла за формою, але все ж не бездоганно, бо видно було нерівні краї.

Юнак глянув на своє серце, що більше не було досконалим, але завдяки йому відчув себе кращим, ніж раніше, бо любов старого чоловіка наповнила його серце.

Невідомий автор.

І ти, читачу цих рядків, прийми часточку мого серця…

Щастя не завжди полягає в тому, щоб робити те, що ми хочемо, а в тому, щоб ЛЮБИТИ те, що робимо, щастя – це стан душі.

Ми не будемо щасливими, поки не вирішимо БУТИ щасливими.

Росаріо ГОМЕС, оповідання з книги «100 промінчиків світла. Притчі на щодень» (Львів, видавництво «Свічадо»).

Читайте також на volyn.com.ua: «Роман про кохання свого життя лучанин Євген Філіпчук розпочав писати 60 років тому».