«Українці співатимуть ваші пісні вічно. Вічно, Дмитре Васильовичу. Поки є Україна – ви будете з нами», – написав про автора «Двох кольорів», «Впали роси на покоси», «Явора і яворини», «Я стужився, мила, за тобою» публіцист Віталій Портников.
«Пісню «Два кольори» в КДБ вважали гімном ОУН» (Відео)
На 94-му році життя зупинилося серце великого патріота, легендарного поета, громадсько-політичного діяча, колишнього нардепа і дипломата, Героя України Дмитра Павличка
– ... Нашу пісню не можна уявити без «Двох кольорів», на яку надихнула вас вродлива буковинська дівчина, – зауважив кореспондент «Високого Замку».
– У 1964 році в Києві відбувався черговий республіканський з’їзд комсомолу. Ми з Олександром Білашем були делегатами, нудьгували, оглядалися навкруги: очима шукали гарних комсомолок (усміхається).
Я побачив перед собою гарні плечі гарної жінки. Це була тодішня ланкова-кукурудзівниця із села Бочківні Хотинського району Чернівецької області Люба Молдован (пізніше стала відомою вченою в галузі сільського господарства, доктором наук). Люба приїхала у маминій, а може, й бабусиній шеляновій чорній хустці з великими червоними трояндами. І я нагадав собі такі хустки у моєму селі Стопчатові, що у Косівському районі на Івано-Франківщині. Нагадав і вишивані сорочки, в яких сам ходив. Хустка Люби навіяла мені спогад про батькову улюблену пісню про вишиту хустку. Від тих спогадів я на тому з’їзді на колінах написав першу строфу:
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними,
Червоними і чорними нитками...
Кажу другові: «Сашо, пишеться пісня!». Прочитав йому написане. Білаш від почутого запалився і підскочив. Ми вискочили з «урочистості» й поїхали до Будинку творчості композитора у Ворзелі, що під Києвом. Білаш мав там свою кімнату і перебував певний час на відпочинку. Там для праці та натхнення стояв рояль. Пісня народилася за пів години. Заспівав її Олександр Білаш.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.
Партійно-радянська цензура «Два кольори» охарактеризувала як націоналістичну, як гімн ОУН. Вони у своєму репертуарі мали подібну пісню, ми з Білашем про це не знали. Там були такі слова: «Наш прапор червоно-чорний. Червоний – то добро, а чорний – пекла дно...».
А хіба на Полтавщині не такі рушники? Не така вишивка? Що ви вишукуєте в тій пісні!? Вона про людське життя. Я її написав і не відцураюся від неї!
Через якийсь час мене і Сашка Білаша кадебісти запросили в партійну школу на вечерю. Там почали мене розпинати за те, що написав гімн бандерівцям. А Білаша попередили, що Павличко може його підвести: «Ти з Полтавщини, а Дмитро Васильович з Галичини...».
Проте Білаш не побоявся сказати: «А хіба на Полтавщині не такі рушники? Не така вишивка? Що ви вишукуєте в тій пісні!? Вона про людське життя. Я її написав і не відцураюся від неї!».
– А якими щасливими мали би бути за пісню ваші батьки?
– Цього не забуду ніколи. Коли приїхав у своє село, і ми ввечері з татом йшли від моєї сестри додому через Стопчатів, через відчинене вікно когось із односельчан почув, як по радіо передавали «Два кольори». Співав Дмитро Гнатюк. Мій батько вже чув її, і вона справила на нього велике враження. Перше, що сказав мені: «Зупинись! Послухай, дуже цікава нова пісня «Два кольори». Того вечора татові не зміг сказати, що це я написав слова до неї. Витирав сльози в темноті... Тоді був найщасливішою людиною у світі.
Звісно, батько пізніше дізнався усю правду.
Читайте також на volyn.com.ua: «Карпатський мольфар Василь ЮРАЩУК: «Весною путін помре» (Відео)».
