«Його енергетика наповнювала весь підрозділ»: Ковель попрощався з Героєм Максимом Бурдою

«Святим обов’язком справжнього чоловіка є захист свого дому.

Адже ніхто, крім справжнього чоловіка, не повинен за нього це робити».

Максим Бурда захистив. І пішов.

На площі Героїв Майдану сьогодні, де ми його проводжали, на трохи визирнуло сонце. Мов в унісон зі згадками про те, яким усміхненим він завжди був.

Сонячним.

Легким.

Харизматичним.

Про красивих людей хочеться говорити красиві слова.

І нехай той, хто не міг сьогодні провести востаннє Максима, і почути ці чудові, правдиві слова, прочитає їх тут.

Марія Лукашук, кохана Героя:

«Сьогодні ми прощаємось з найдобрішою, найчеснішою, найдобрішою, найпорядніші людиною, яку я тільки знаю.

З неймовірно талановитим фотографом, чиї фото публікували Збройні Сили України.

Фотографіями якого захоплювалися тисячі людей з усієї країни. З активістом, громадським людіячем,який безмежно любив Ковель та завжди прагнув розвивати це місто, як і свою державу.

З Героєм України, який поклав своє життя заради нас і нашої свободи.

Він був ти, хто в перший день повномасштабної війни не задумуючистюь ні на хвилину добровільно приєднався до лав ЗСУ.

Хоча був комісований і міг творити далі, допомагаючи армії.

Але він обрав інший шлях.Шлях Героя України.

Одного разу він сказав мені: «Я хочу, щоб ти завжди відчувала, що поруч з тобою чоловік, який готовий за тебе віддати своє життя».

Я одразу відповіла: « Не треба життя. Навіть і не думай».

Але він завжди був максималістом у всьому.

Він завжди прагнув до кращого. До кращих результатів у роботі: до кращої обробки своїх фото. До кращої версії себе.

Він мав найвищі моральні цінності, які притаманні одиницям.

Він завжди був готовий допомогти кожному: віддати останнє, але допомогти, часто забуваючи про власні потреби.

Але водночас так скромно про себе написав, будучи вже в ЗСУ: «Я не військовий фотограф чи журналіст. Я, по факту, звичайний військовий, який інколи дістає фотоапарат із кишені.

Перш за все в руках я тримаю зброю.

І лише коли дозволяють умови, дістаю фотоапарат.

У цивільному житті, будучи цивільним фотографом, який вдень танцює з нареченими, а вночі ретушує фото, я ніколи не тішив себе ілюзіями, що війна, яка тривала на сході країни, не торкнеться всієї України. Саме тому в 20- х числах лютого, коли я замовив собі плитоноску, мої колеги відверто не розуміли і радили мені купити щось до фотоапарата.

Але вже тоді я знав, що точно не буду в рядах тих, хто у черзі за виїзд на кордон».

Саме у битві за схід, про який і писав, він поклав своє життя.

Життя Героя України.

Він завжди жив, живе і буде жити в наших серцях.

Він назавжди залишився моїм Героєм. Чоловіком, який кохав мене так, як ніхто…»

Ігор Бабанін - бойовий побратим нашого Героя:

«Я не буду говорити і не хочу говорити «був» — він в розумі, він в серці, він Царстві Небесному.

Гарний друг. Солдат. Вправний. Воїн. Його ім‘я зараз записане на небесах.

Нове ім‘я. Захисник. Це дуже велика честь.

Героям треба честь.

Честь - Героям. Мир - Україні».

Декан гуманітарного факультету Національного університету «Острозька академія» Максим Карповець:

«Я ніколи не думав, що буду говорити в такий в день, згадуючи Максима, вже колишнього студента-випускника, Героя. Але хочеться згадати лише приємне.

Як досі пам‘ятаю, Максим завжди йшов з посмішкою назустріч. І це справді унікальна людина, одна з небагатьох, яка мала внутрішнє тепло, внутрішнє сяйво. І такі люди притягують до себе. Тому не дивно, що навколо нього гуртувалися одногрупники, друзі.

Я впевнений, що побратими помічали це сяйво.

І такі люди мали б розбудовувати Україну.

І хочеться, щоб ми справді пам‘ятали Максима як носія правди, справедливості, чесності, людяності. І наше завдання бути гідними його пам‘яті».

Бойовий побратим з позивним «Філософ»:

«... За 10 місяців спільної служби ми разом пройшли три підрозділи. Ми спали в одній кімнаті на сусідніх ліжках.

Він завжди знав, за що він тримає зброю в руках.

Його енергетика інколи наповнювала весь підрозділ.

Я ніколи не чув нестабільності з його боку — максимально виважений і спокійний.

Максим минулого літа розказав фразу, яка мене дуже мотивує. Що святим обов’язком справжнього чоловіка є захист свого дому. Адже ніхто, крім справжнього чоловіка, не повинен за нього це робити. І 10 місяців він це робив.

І зараз я гордий, що носив і ношу з ним однакову форму. Що в нас однаковий шеврон.

Дуже дякую близьким і рідним Макса, за честь служити зі справжнім чоловіком».

З нетерпінням чекатиму моменту виходу в світ фотовиставки зі світлинами Максима.

Їх брали для публікацій на своїх сторінках ЗСУ.

Їх мріє отримати наше американське місто-партнер Шамблі.

До них доторкнеться кожне українське серце, - щоб пам’ятати».