У Василя Труша, який переніс уже чимало операцій, попереду ще довгий і нелегкий період реабілітації.
Герой з Волині: «Під час мінометного обстрілу врятуватися вдалося лише мені»
Важко навіть уявити, що довелося пережити сержантові Василеві Трушу із Любешова того жахливого дня – 7 серпня 2022-го, коли був важко поранений. То вже нині, через місяці, чоловік детально розповідає про ті події, котрі назавжди змінили його життя
При цьому навіть нині чоловік ні на хвильку не шкодує, що пройшов воєнне пекло і, якщо потрібно буде, знову готовий піти воювати. Бо ж головне, за його словами, – вигнати клятих ворогів із території України. Аби його синочки, котрих любить понад усе на світі, не знали жахіть війни.
Саме для цього ще наприкінці березня Василь Труш з’явився у військкомат. А вже 4 квітня пішов служити. Спочатку трохи побув у Львові на навчанні, далі ж у складі штурмового підрозділу потрапив у саме горнило новітньої війни – на Бахмутський напрямок. Там, усього за якихось десять кілометрів від міста, за яке й зараз тривають запеклі бої, й отримав тяжкі поранення.
«В окоп наших хлопців влучив снаряд. Серед поранених тоді був і житель Любешівської Волі Олександр Гриневич. Особисто я його витягував з обваленого бліндажа. А Діма Зімич із В’язівного, який у жовтні загинув, того дня відвозив їх із позицій. Коли ж машина вдруге приїхала по хлопців і ми були геть біля неї, прямісінько в авто поцілив міномет…» – пригадує ті страшні хвилини Василь Труш.
Невимовно сильний біль. Очі нічого не бачили. Але розум узяв гору – любешівець усвідомлював, що потрібно якнайшвидше відбігти від машини, бо ж вороги продовжуватимуть її обстрілювати. Не помилився. Упав за кілька метрів і самотужки наклав турнікети. А в голові лиш одна думка: «Маю жити заради своїх синочків… Вони мене чекають…»
«Якби я не зупинив собі кров, то навряд чи вижив би. Та й загалом тоді вдалося врятуватися лише мені. Інші хлопці загинули», – притишеним голосом розповідає наш земляк.
Годин зо п’ять Василь залишався в окопі, хоча поранення виявилися дуже тяжкі: відірвало руку, порвало ноги, пошкодило очі, загалом тіло було прошите осколками та обпечене.
Військовий медик затягнув пораненого бійця в окоп. Однак відвезти на безпечніші позиції відразу було нереально. Тож годин зо п’ять Василь залишався в окопі, хоча поранення виявилися дуже тяжкі: відірвало руку, порвало ноги, пошкодило очі, загалом тіло було прошите осколками та обпечене.
Ще два дні Василь Труш перебував у польових шпиталях, аж поки його не доставили до Дніпра. Коли прийшов там до тями, відразу ж попросив медиків повідомити рідним, що він живий. Тож саме від них дружина Юлія і дізналася, що з її коханим сталася така біда. Вже буквально наступного дня вона разом із мамою чоловіка вирушила у Дніпро. А коли через деякий час Василя перевели у Львів, привезла туди і двох їхніх синочків. Хоча на той час тато не зміг їх навіть побачити, бо ж упродовж місяця через травми зір узагалі був втрачений. Та головне – він нарешті мав змогу обійняти своїх кровинок.
За ці місяці Василю Трушу довелося перенести чимало операцій: на руку, ноги, очі. На щастя, нині він може ходити. Помаленьку відновлюється зір. Планують встановити протез на руку. Тож попереду ще довгий, нелегкий період реабілітації. Любешівець насолоджується митями зустрічей із рідними, друзями, знайомими під час коротких відвідин домівки. Бо ж, як зізнається, їхня підтримка дуже важлива.
«Дружина розповіла, як мої земляки відгукнулися й допомагали нам фінансово та матеріально, коли зі мною сталася біда. Я дуже всім за це вдячний. Адже, повірте, значення такої підтримки не передати словами. Особливо – моральної. Ось навіть коли до нас у реабілітаційний центр приходили волонтери з «миколайчиками», то аж сльози на очі наверталися. Тоді просто хочеться жити…» – зізнається Василь Труш.
Наталія МУХА, редактор газети «Нове життя» (смт Любешів)
Читайте також: Наші хлопці в США опанують «Патріоти» із випередженням графіка (Фото).
