Війна 12.02.2023, 09:49

На згадку про сина лишився... зелений фартух

Історія одного подарунка

14 січня удар російської ракети по багатоповерхівці у Дніпрі забрав життя щонайменше 46 осіб (з-поміж них шестеро дітей). Ще 80 людей зазнали поранень. Поховання 17-річного Максима Богуцького, поки його упізнали, відбулося аж через два тижні

Час вирушати на поминки. Цвинтар, навколо десятки пар очей із пам’ятників і ми... стоїмо із зеленим фартухом. 45-річний Дмитро і 47-річна Тетяна Богуцькі затримуються, щоб показати мені його. Це абсолютно єдине, що у подружжя залишилося на згадку про їхнього 17-літнього сина Максима, який загинув у той день, перебуваючи у квартирі (а батьки пішли раніше в гості).

Я вперше зустріла його батьків на другий день рятувальних робіт – у них була така величезна надія в очах. Вони показали своє помешкання на 7-му поверсі, точніше лише кухню – все, що лишилося, і сказали: «Бачите, там досі висить зелений фартух на холодильнику, подарунок сина з першої стипендії». Наступного дня вони вмовили рятувальників дістати цю річ з уламків...

Навколо всі ридали, а мама повторювала: «Не можна плакати, не плачте, Максим це завжди забороняв».

Квартиру з краєвидом на ріку Дніпро подружжя придбало рівно 10 років тому і обожнювало її. Наразі ні від машини, ні від оселі не зосталося нічого, всі речі, і головне – фотографії – все перетворилося на попіл.
Тетяна розповідає: «Ми були дуже дружною родиною. Максим постійно був з нами. Я завжди думала: як мені поталанило із сином. Він мав чудове почуття гумору, любив готувати і навчатися новому».

На похорон прийшли друзі і з дитинства, і з «Дніпровської політехніки», куди Максим у 2022-му вступив на перший курс за спеціальністю «програмування». Всі казали одне: який він був добрий, як підтримував інших.
Сам похорон був важким: ховали хлопця з накритим простирадлом. Тетяна трималася часто за труну, дивилася на портрет сина і моторошно посміхалася якимось своїм думкам. Навколо всі ридали, а мама повторювала: «Не можна плакати, не плачте, Максим це завжди забороняв».

У якийсь момент Тетяна майже знепритомніла, її ледве підхопив чоловік...

Під кінець священники також не стримували своїх сліз...

Ця історія для мене – про всю безодню горя війни, яка забирає у людей абсолютно все.

Дитину, дім, речі... І навіть усі фото разом.

Все, що лишилося від «того» життя, – цей зелений фартух...