«Я знаю, що можна брати села і містечка, не пускаючи військових на гарматне м’ясо. Так, це трішки більше часу. Ми дійдемо до Криму, здобудемо свою Перемогу, але не з шаблею наголо».
«Я поцілила в перший танк у колоні – флагман, а решта розвернулися і втекли»
Відома журналістка та народна депутатка VIII скликання, мама двох дітей Тетяна Чорновол (на фото) уже майже рік б’є ворога на фронті
Тетяна Чорновол (ліворуч) – нардепці Ірині Геращенко: «Стугна» – це величезна болванка, яка важить 30 кг, має півтора метра, вистрілює з установочки вагою майже 100 кілограмів. Далі ця ракета летить у лазерному промені, і цим променем я керую, тому можу вражати цілі, які рухаються».
Вона має звання старшого лейтенанта і керує взводом, який працює зі «Стугною» – протитанковим ракетним комплексом українського виробництва, а також зі станковим протитанковим гранатометом. Цікаво, що коли Тетяна Чорновол була народною депутаткою, то опікувалась виробництвом саме «Стугни» (допомогла спрямувати на виготовлення цієї зброї вкрадені Януковичем гроші. – Ред.), а тепер із неї лупить рашистів. На її рахунку – понад 10 одиниць підбитої важкої техніки ворога,
в тому числі й танків.
Нещодавно Тетяна Чорновол дала інтерв’ю Соні Кошкіній – шеф-редактору видання «Лівий берег». Вона, зокрема, розповіла про те, що…
Ще у дитинстві знала, що буде війна
«Я завжди була впевнена, з дитинства, з підліткового віку, що на Україну чекає агресія російської імперії, нав’язана росією війна, і реально до цього готувалася. Мені в дитинстві навіть снилися сни: літаки, вертольоти бомблять село, де живе моя бабуся, і я намагаюся сховатися від бомб. Це був настільки страшний сон... І раптом після 40 років я потрапила в таку реальність. Але завжди себе ловила на тому, що уві сні це було дуже страшно, а в реальності я не боюсь».
За кілька років до повномасштабного вторгнення вивчилась на артилериста
«Після Майдану, коли ця агресія була в Криму, на Донбасі, все стало зрозуміло: це матиме продовження. Тому я вступила на «артилерію». Можемо згадати: з мене сміялися, кепкували, було багато негативних матеріалів, виставляли мене в поганому світлі (Тетяна Чорновол тоді була нардепом. – Ред.). А я пояснювала: пішла туди виключно тому, що впевнена: коли почнеться ескалація конфлікту, я буду більше корисна на фронті, ніж була у 2014 році. Тому й почала здобувати освіту».
Змогла одним пострілом розвернути танкову колону
«…Під час чергової атаки шостої танкової армії росії я була на досить вдалій позиції, і коли колона почала наступ, я поцілила в перший танк у цій колоні – флагман, дуже крутий. По-моєму, це був навіть Т-90. Після цього інші розвернулися і втекли. Оцим боєм я пишаюся».
Не треба сподіватись тільки на удачу
«Я людина, яка любить усе прораховувати. Я не покладаюся тільки на удачу. І як можу підстрахуватися – страхуюся.
Завжди кажу всім вищим командирам: «Хлопці, без окопів не працюю. Ви ставите завдання. Спочатку я туди з’являюся, копаю позицію під «Стугну», копаю окоп – і тільки потім я працюю». Хтось починає обурюватися, хтось кепкувати: мовляв, страшно? А я кажу: «Розумію, що вам не шкода втратити, наприклад, лейтенанта, а за «Стугну» ви готові платити?» Усі такі: «Ні-ні, не готові». Тому я спочатку копаю окоп… Тобто всі ці місяці ми не просто на передку, ми бачимо ворога постійно. На власні очі. А якщо ми бачимо ворога, значить, і він може бачити нас. Звісно, ми намагаємося маскуватися і поки що вдало, позаяк ми живі...
Я у своєму взводі командир, тому що найбільше стріляю, в мене найбільший настріл. Це дає мені моральну і психологічну можливість командувати чоловіками.
Я постійно бачу окупантів, і потенціал у них насправді доволі низький. Озброєння дуже багато, боєприпасів дуже багато, а сили духу дуже мало. Бажання воювати в росіян дуже мало, вони більше ховаються або стріляють артилерією, випускають ракети десятками, сотнями. Але як бійці – слабенькі. Єдине – в росії побутує концепція «баби нарожают», тому кидають сюди гарматне м’ясо...».
Жінок на передку небагато
«Я великий противник розмов про дискримінацію за статтю. Війна – це все-таки дискримінація не за статтю, а за силою. Жінка фізично набагато слабша, ніж чоловік. Це причина, чому на нульовій лінії, особливо в командирах, жінок мало. Так само мало слабких чоловіків. Чоловіки теж різні – є слабші, є сильніші, але війна на передку вимагає сили, фізичної сили. Єдиний виняток – це спеціалізація. Тому в принципі будь-хто на війні може зробити кар’єру і бути в самій гущавині боїв. Якщо ти сильний, можеш бути прекрасним піхотинцем. Або, наприклад, у 17-й танковій був хлопець, командир танка, метр з кепкою, як кажуть. Він важив, мабуть, кілограмів 40. Нагороджений всім, чим тільки можна, – міг стріляти з танків, як ніхто. А потім уже командував іншими. Той самий шлях є в жінки. Це не сексизм, не дискримінація, потрібно працювати над тим, щоб без тебе не могли обійтися.
Я у своєму взводі командир, тому що найбільше стріляю, в мене найбільший настріл. Це дає мені моральну і психологічну можливість командувати чоловіками».
Сумую за дітьми та мамою
«Я, на жаль, дуже давно не бачила свого сина (донька Тетяни вже доросла, а синові Устиму – 12 років, чоловік Микола Березовий загинув під Іловайськом у 2014-му. – Ред.). Мені дуже важко. Я намагаюся про це не думати, але дуже хотіла б його побачити. Вони виїхали у Львів за три дні до початку війни, тому що я переконала свою маму забрати дітей і перечекати оце страшне 22 число (Тетяна була переконана, що саме в цей «символічний» день нападе росія – 22.02.2022. – Ред.). Після того я більше сина свого не бачила, тому що далі зі Львова вони поїхали за кордон, зараз мої діти там. І слава Богу. На російських ресурсах я вже не раз натрапляла на мій номер телефону і домашню адресу. Якби вони були в моєму будинку, мені воювалося б набагато важче, бо я завжди боялася б за їхню безпеку».
Соня КОШКІНА,lb.ua.
Читайте також: ««До 45 років ніколи нічого не було»: перша леді вирішила не приховувати свою хворобу».
