«Та було, згадай-но, на снігу найкраще…»: інтимна лірика на всі часи

«Ми такі холодні…»

Ми такі холодні,
Ми такі палючі,
Може, ми в безодні,
Може, ми на кручі.

Ми такі подібні,
Ми такі не схожі.
Ми бездарні й здібні
На любовнім ложі.

Ми такі ще юні,
Ми такі вже сиві,
Добре нам ще в клуні,
Зле – на голій ниві.

Згадувать не файно,
Згадане – пропаще,
Та було, згадай-но,
На снігу найкраще.

«Ти, мов яблуко з галузки...»

Ти, мов яблуко з галузки,
Впала в трави молоді.
Я звільнив тебе від блузки,
Клавши руку на груді.
Я звільнив тебе від льолі
І від інших одежин,
Розглядаючи поволі
Кучерявий, гострий клин.
Я на нього настромився,
Я відчув небесний біль,
Я злетів, я народився,
Наче з кокона мотиль.
Я крильми моливсь преклонно,
Богу дякував за те,
Що світило твоє лоно,
Наче ябко золоте. 

«Я в пазуху зайду тайком...»

Я в пазуху зайду тайком,
Неначе злодій до комори.
Там пахнуть груди молоком,
Мов травами гуцульські гори.
Нічого більше там нема,
Лиш хрестик золотий – між ними,
І запах, що мене з ума
Збиває тайнами хмільними.
Я не вкраду того хреста,
Бо золота мені не треба.
Я тільки притулю уста
До тих висот, немов до неба.

Я тільки притулю уста До тих висот, немов до неба.

«Твої груди, наче свічі,палахтять...»

Твої груди, наче свічі,
Палахтять.
Дві долоні чоловічі
Вже горять.
То горять мої долоні,
І на грудях, і на лоні –
Пальців сто – не п’ять!
Може, я золою стану
І впаду.
Саме біля твого стану
В грань руду.
Ти – моє святе кострище,
То ж бери мене ще ближче
В пломінь молоду.
Закричи з жалю до мене
Люто й зло,
Щоб моє життя натхненне
Ще жило,
Щоб виймав я – ти ж горіла! –
Біль солодкий з твого тіла,
Як бджоли жало. 

Читайте також на volyn.com.ua: «Сьогодні лунає гучне «Слава!» на адресу волинянки, яка відкрила таємницю Хмарної Долини (Відео)».