«Оскар» від газети «Волинь» – «Крилатий плуг», на якому красується напис: «Переможцю редакційної акції «Людина 2022 року» – Воїну ЗСУ – в особі бійця Василя на псевдо Борода» – потрапив у сім’ю воїнів.
Бравий солдат Вася-Борода: «А Залужному я подарував би... один день до Перемоги» (Відео)
Переможцями нашої редакційної акції «Людина 2022 року» стали воїни ЗСУ, героїчним подвигом яких у війні проти російських загарбників нині захоплюється увесь цивілізований світ. Але оскільки наш «Оскар» – «Крилатий плуг» – один, то вирішили вручити його героєві репортажів із передової у газеті «Волинь» – бійцю Василю на псевдо Борода, який із першого дня повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну. До речі, татові чотирьох дітей, наймолодший син якого має інвалідність від народження, а найстарший... також уже захищає Батьківщину
«Доброго дня і доброго Вам здоров’я, Василю!
Хоч ми сьогодні і спілкувалися по відеозв’язку, але захотілося викласти думки про нинішню зустріч з Вашою сім’єю саме в листі. Короткими есемесками всього так не розкажеш. Хоча одне з Ваших нещодавніх повідомлень не відпускає мене і досі. Написане о 3-й ночі. «Годину тому в мене загинув товариш. Витягнув. Я просто плачу і кричу. 27-го святкували тільки його днюху. Скільки ще я маю поховати людей?» Я тоді не знав, як розділити Ваш біль. Бо сказати «ТРИМАЙСЯ!» було замало. Серце краялося на шматки, коли набирав слова: «Ваш товариш віддав життя заради нас, усіх українців. Тепер, дивлячись на Вас із висоти, як Вам БОЛИТЬ за нього, – він бачить, що зробив це точно недаремно... Герою Слава і Вічна пам’ять! Васю, але Україна без Вас – ніяк. Ви маєте тепер її тримати за себе – і за товариша-Героя»... І така страшна переписка за десять місяців нашого знайомства була вже не одна. Хоч куди мені знати справжню ціну-вагу дзвінка чи повідомлення з фронту? Тому й напросились у гості до тої, у кого телефон завжди біля серця, бо, як ніхто на світі, молить Господа, щоб Ви і син якомога хутчіше повернулися додому...
Але, переступивши поріг Вашого дому, – «неначе сонце засіяло!» за Тарасом Григоровичем Шевченком. Ваша дружина Діана! Скільки проміння в її очах, скільки любові до Вас і сина-захисника Дмитра, скільки оптимізму і надії у словах!
Я навіть не стримався і сказав по телефону: «Яка бомбезна у Вас дружина!». А хлопці (вручали зі мною «Крилатого плуга» і подарунки малечі козаки з бойовим досвідом – заступник начальника Волинського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки – начальник відділу морально-психологічного забезпечення та зв’язків з громадськістю Ігор Підлісний та командир стрілецької роти військової частини А 4898 Анатолій Маринюк) тепер згадують з усмішкою Вашу миттєву реакцію на ці слова: «У мене губа ж не дура, а язик не лопата, – знає, що гірке, що солодке!»
Недарма ж, відповідаючи на запитання, чим підкорив Вас Василь, пані Діана так і сказала: «Почуттям гумору та неординарним ставленням до кожної життєвої ситуації».
Хоч за мить обличчя Вашої дружини стало сумним:
– Чесно, не раз просила демобілізуватись, адже причин було більш ніж досить: і багатодітний тато, і дитина з особливими потребами... На що Вася постійно відповідає: «Якщо я піду звідси, вороги прийдуть до нашого дому, до нашого міста». З цим важко змиритись, та розумію, що там, де він виживе, сотня молодих та недосвідчених загине. Хто ж їх навчить?! Вони всі наші діти – діти України... 24 лютого о 7:30 Василь уже стояв у військкоматі і дивувався, чому тут ще нема усіх чоловіків?
Вася постійно відповідає: «Якщо я піду звідси, вороги прийдуть до нашого дому, до нашого міста».
... Тоді я розказав Вашій Діані про волонтерів із групи компаній «ВІЛІЯ», де Ви працювали до першого дня великої війни, як вони, збираючи чергову допомогу на передову, казали: «Там Вася чекає...». Мені так було дивно: що ж це за Вася такий? А вже при першій зустрічі на Донеччині, коли мені тиснув руку бравий козак із бородою (ситуація на фронті тоді була не така райдужна, але від Вас буквально випромінювався магнетизм, що «дамо москалям по зубах»), я так і нарік Вас – Вася-Борода.
Читайте також на volyn.com.ua: «Як волинські аграрії на лінії фронту зустріли бойових волинських «гномів», або «Ласкаво просимо на… передову!» (Фото)».
Навіть не знав, що у Вас уже є псевдо Гугл («А чому Гугл?» – «Бо все знає, служба у нього така!»). Але моє Борода таки прижилося!
Щоправда, я не розказав пані Діані про розбомблений пікап у тому донецькому пеклі, який буквально тиждень перед цим особисто Вам вручав керівник «ВІЛІЇ» Євген Дудка. Але і за ці дні він таки нормально прислужився на фронті, судячи з Вашого повідомлення: «Сьогодні був важкий день. Вивіз на нашому пікапі двох «двохсотих» і трьох «трьохсотих»… З хорошого: кадирівця мочканув. Сцикуни вони…». А Ви, відійшовши після контузії («У госпіталь не захотів. Прокапався від тої контузії на місці, отримав кілька укольчиків… Що лежати? Треба Перемогу наближати»), знову повернулися на передову.
У госпіталь не захотів. Прокапався від тої контузії на місці, отримав кілька укольчиків… Що лежати? Треба Перемогу наближати.
А ось про Ваш подарунок мені – «Щоденник окупанта», який презентували на щойно звільненій Харківщині, похвалився. Хоч Ваші слова вистукували тоді таким болем: «Он почитайте, «как ему было жалко наших детишек…». А там окупант детально описував: «Вчера тот населенный пункт наши обстреляли фосфором и потом всю ночь накрывали минами 155 мм. Надеюсь, там не осталось живой силы, а то придется сидеть в окопе да выкуривать нациков. Но, как правило, после фосфора не остается ничего живого…».
А сьогодні, коли пані Діана набрала Вас по відеозв’язку, і Ви, пізнавши мене, промовили, усміхаючись:
«О, недаремно ми сьогодні дві «вертушки» москальські збили...», – я запитав, який Ви подарунок зробили би Валерію Залужному. А Ви сказали такі до болю філософські слова:
– А Залужному я подарував би... один день до Перемоги. Щоб вона пришвидшилась хоча б на один день!
Ціну-вагу цих слів не придумаєш, сидячи на дивані. І ніби на їх продовження Ваша Діана розповідає про маленьке-велике щастя – п’ять днів Вашої відпустки влітку, коли Ви змогли вирватись додому. «Дні були як години, танули і танули, а ми не могли набутись...»
Читайте також на volyn.com.ua: «Волинським воїнам-«гномам» на передовій допомагають навіть… їжаки (Фото, відео)».
...Саме у Вас вдома я по-особливому відчув, що таке чекати солдата. Солдатів... І досі перед очима видзвонюють, як кришталь, слова з Вашої квартири: «Настусю, давай до татка нашого передзвонимо... Іванку, біжи до нас... От шкода, що Ярик ще спить...». Не передати словами, як у цій оселі Вас люблять і чекають! Повітря буквально виткане з любові!
І за всім цим поважно споглядає Василій Спаситель. Його образ своїми вже не такими дужими руками вишив для СИНА (я сказав би – СуперСИНА!) Ваш тато, який після травми хребта пересувався лише у візку, але залишив таку про себе згадку. Таку благодать, яка ллється-випромінюється на Ваш дім!
Тож нехай Святий Василій оберігає Вас на фронтових дорогах. Оберігає Ваш дім, у який Ви із сином принесете Перемогу. Бо на таких людях і тримається Україна. Чуєте?! Тож тримайте її міцно, Василю!».
Бліц-запитання для Василя Бороди:
1. Пане Василю, а хто для вас Герой?
– Народ України.
2. З ким із політиків ви пішли б у розвідку?
– Ні з ким, бо їх я тут не бачив ні одного.
3. Що ви насамперед просите у Бога?
– Здоров’я родині.
4. Скільки ще триватиме війна?
– Поки рашка не розпадеться.
5. Чому «ВІЛІЯ» так допомагає воїнам?
– Бо «ВІЛІЄЮ» керують люди, які дивляться в майбутнє. Ми тримаємось і завдяки їм. Тому все буде Україна!
А тут і відеоролик, як ми вручали «Крилатого плуга» (відео Олега КРИШТОФА):
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, головний редактор газети «Волинь».
Читайте також на volyn.com.ua: «Вночі в окопах усі говорять українською…» (Фоторепортаж)».
