Кохання – це не про гроші.
«Я кохаю тебе, а не авто!» (Історія для душі)
Молода жінка поверталася з роботи додому автівкою. Вона вела дуже обережно, бо машина ж новісінька, лише вчора придбана завдяки ощадливості чоловіка, який відмовляв собі у багатьох речах, аби купити саме цю модель
На запрудженому перехресті жінка на хвильку розгубилася – і цього виявилося досить, аби бампером врізатись у машину попереду.
Жінка розплакалася. Як їй пояснити чоловікові те, що сталося?
Водій другого автомобіля поставився до неї з розумінням, але пояснив, що потрібно записати номери водійських посвідчень одне одного та інші дані.
Тільки це заберемо до Господа. Себе і свою здатність любити. Не меблі, не одяг, не тіло...
Жінка стала шукати у пластиковій торбинці свої документи. Звідти випала якась картка. На картці почерком чоловіка було написано: «Коли щось трапиться – пам’ятай, сонце, що я кохаю тебе, а не авто!»
Нам варто весь час про це пам’ятати: найважливіші люди, а потім все інше. Ми-бо стільки робимо для предметів, автівок, будинків, організацій, матеріального забезпечення! Якби-то стільки часу й уваги ми присвячували людям, світ був би інший.
Ми повинні знайти час на те, щоб вислухати одне одного, щоб подивитися одне одному в очі, щоб разом поплакати, посміятися, поспівчувати, погуляти...
Тільки це заберемо до Господа. Себе і свою здатність любити. Не меблі, не одяг, не тіло...
Тато з сином ішли по пасажу, у якому розмістилися численні магазини і дрібні крамнички. Тато ніс велику торбу, наповнену розмаїтими пакунками. Він роздратовано сопів і врешті сказав дитині: «Я купив тобі робота, купив футбольний костюм... Що ще маю тобі купити?»
«Візьми мене за руку», – попросив хлопчик.
Бруно ФЕРРЕРО, оповідання із книги «365 історій для душі» (видавництво «Свічадо»).
Читайте також: Обліпиховий чай із присмаком смутку (Романтична вечірня історія).
