«Людське серце, – сказав мені вчитель, – як цей папір: той відбиток, який ти в ньому залишаєш, буде так само важко витерти, як розгладити ці зморшки і складки».
Як зім’ятий папір: добра історія на ніч
Коли я був дитиною, через свій імпульсивний характер при найменшій провокації я вибухав гнівом. Зазвичай після цих інцидентів мені ставало соромно, і я з усіх сил намагався розрадити того, кого образив
Одного дня мій учитель, який побачив, як я прошу пробачення після чергового вибуху гніву, відвів мене в учительську, дав гладенький аркуш паперу і сказав:
– Зіжмакай його!
Здивований, я послухався і зім’яв його в кульку.
– А зараз, – продовжив він, – зроби його таким, яким він був раніше.
Звичайно, таким, яким він був раніше, я не зміг його зробити: хоч як намагався, папір так і залишився в складках і зморшках.
– Людське серце, – сказав мені вчитель, – як цей папір: той відбиток, який ти в ньому залишаєш, буде так само важко витерти, як розгладити ці зморшки і складки.
Пам’ятаймо: те, що вилітає з твого рота, походить з твого серця.
Невідомий автор
Навчімося ж бути вирозумілими і терплячими; коли відчуватимемо бажання вибухнути гнівом, пригадаймо собі цей зім’ятий папір.
Відбиток, який ми залишаємо на інших людях, неможливо стерти. Особливо, коли ми ранимо їх нашою реакцією або нашими словами.
Потім ми хочемо «відремонтувати» любов, але вже пізно. Одного разу хтось сказав: «Говори тоді, коли твої слова є такими ж ніжними, як і тиша».
Якби знаття, що сказане нами болітиме і ранитиме, якби хоч на мить ми могли уявити, як самі почувалися б, коли б хтось розмовляв або чинив з нами подібно… чи тоді ми робили б це?
Деякі люди вважають себе прямолінійними і таким чином виправдовуються, коли кривдять інших: «Я сказав (-ла) це йому (їй)… для чого мені йому (їй) брехати... я завжди кажу правду, якою б болючою вона не була…»
Яким би все було інакшим, якби ми думали, перш ніж діяти, якби перед нами були ми самі, і якби все, що виходить від нас, отримували ми самі, – правда?
Тоді б ми справді намагалися чинити якнайкраще і аналізувати якість нашого ставлення до людей.
Пам’ятаймо: те, що вилітає з твого рота, походить з твого серця. Навчімося ж бути вирозумілими і терплячими. Думаймо, перш ніж говорити і діяти.
Росаріо ГОМЕС, оповідання з книги «100 промінчиків світла. Притчі на щодень» (Львів, видавництво «Свічадо»).
Читайте також на volyn.com.ua: «Грішниця: історія кохання на ніч».
