Чому дітям важливо слухати сімейні оповідки: колонка мами 4-х дітей

Мої діти люблять слухати сімейні історії: про дитинство мами і тата, про шкільні «проколи», про те, як нас карали й обдаровували, й про тисячі інших нюансів. Скажу, що й ми, дорослі, не проти поринути в своє минуле, де було так мало відповідальності й так багато приємної легковажності та пригод. Ще донедавна я була переконана, що ділитися історіями з дітьми – це гарний спосіб провести час, можливість познайомити їх із предками, з якими їм не довелося зустрітися безпосередньо, і нагода зміцнити стосунки у спілкуванні. Аж нещодавно прочитала, що сімейні оповіді на певну тему ще й впливають на щасливе й успішне життя дітей. Про це написали у книзі «Секрети мозку» американські психотерапевти Деніел Сігел і Тіна Брайсон.

Виявляється, наш досвід «в переказах і легендах» стає досвідом наших синів і доньок. З історій про тат і мам вони «дістають» інформацію, що розуміємо про наших батьків, про себе й наші стосунки з людьми.

Виявляється, наш досвід «в переказах і легендах» стає досвідом наших синів і доньок. З історій про тат і мам вони «дістають» інформацію, що розуміємо про наших батьків, про себе й наші стосунки з людьми. Зацитую авторів:

«Усе зводиться до історії свого життя. Ми її розповідаємо, коли дивимося, хто ми є та як ми такими стали. Ідея полягає в тому, щоб обміркувати, як ваш власний досвід спілкування впливає на вас… Є спогади, які впливають на нас без усвідомлення». Здається, як це пов’язано? Це легше збагнути при негативних сімейних історіях. Наприклад, знаю жінку, яка виросла у неблагополучній сім’ї, у якій батьки ставилися до дітей недбало – так, наче їх і немає на світі. Нині вона ставиться за тим же шаблоном до своїх дітей, бо з якихось причин не аналізує минулого. Питання «Чому так буває і як це подолати?» не поставила собі ні вона, ні її діти – не мали й шансу, бо не чули історій. Ідея ж у тому, щоб проговорити, обміркувати, як власний досвід спілкування з батьками, іншими авторитетними людьми впливає на нас. Це задля того, щоб брати з минулого у теперішнє тільки корисне.

Моя бабуся спонукала мене бути тихенькою, оскільки зростала в дуже тривожний час: за її розповідями, в час Другої світової багато волинян опинилися між трьох вогнів: німецькими фашистами, радянськими партизанами й нашими бандерівцями. Звичайним сільським людям, якими були і її батьки, доводилося дбати про виживання, зокрема й про те, що і як говорять їхні діти на вулиці. Уже дорослою я зрозуміла: «цитькали» мені не тому, що я робила щось не те, а через важкий досвід людей її покоління.  

Маєте свої відкриття, як жити з дітьми спокійніше, – діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».

Оксана КОВАЛЕНКО, мама.

Читайте також: «Усьому свій час: колонка мами чотирьох дітей»